КРАЇНА
ЯРОСЛАВ
ГРОМОЦЬКИЙ ,
заступник директора з
господарської роботи
львівської ЗОШ №100
Я прокидаюся о 5:30, щоб
бути в школі о 7 ранку. Моє
завдання – забезпечити во-
допостачанням, опаленням,
світлом, електрикою, відре-
монтувати та підготувати
школу для 904 учнів.
Уроки тривають з 8:30 до
16:00. Поки немає дітей, я
перевіряю всі приміщення
школи, говорю з охорон-
цями, іноді чергую на вхо-
ді, слідкую, чи мають учні
змінне взуття. Буває, діти
бешкетують – ламають две-
рі чи щось підпалюють - і я
повідомляю про збитки май-
страм: столярам, сантехні-
кам або електрикам. Я відпо-
відаю за організацію праці 16
прибиральниць, шести сто-
рожів і трьох робітників з об-
слуговування. Моє завдання
– розділити між прибираль-
ницями приміщення так,
щоб кожна мала хоча б по 500
м2, і скласти графіки чергу-
вань для охоронців, які змі-
нюються щодоби.
Школа має ліміт на вико-
ристання світла, гарячої та
холодної води, опалення. Я
слідкую, щоб його не пере-
вищували. Наприклад, після
занять прикручую батареї
залежно від того, яку темпе-
26
ратуру прогнозують на ніч, а
зранку знову їх вмикаю, щоб
прогріти школу до приходу
учнів. Учителів попереджаю,
щоб вимикали зайве світло,
але іноді ходжу кабінетами
й перевіряю. Щороку я під-
писую акти про готовність
школи до нового навчального
року й опалювального сезону.
Це контролюють відповідні
органи і я ще жодного разу не
отримував зауважень.
Робота завгоспа з одного
боку відповідальна – через
постійний контроль, обіг до-
кументів, а з іншого – соці-
альна, пов’язана з комуніка-
цією з дорослими та дітьми.
Наприклад, іноді я ходжу на
шкільні свята, але часто ви-
користовую це як можли-
вість перевірити приміщен-
ня, поки у них немає учнів.
На пенсію поки не збираю-
ся. Я люблю школу, працюю
тут із 1972 року. Раніше був
вчителем, та коли почалися
проблеми із серцем кинув ст-
ресову роботу, тож останні 25
років – завгосп. Страшно піти
зі школи і замкнутися в чо-
тирьох стінах. Та й хто мене
замінить? Я тут знаю кожну
шпарину. І дошки у класах та-
кож хтось має вішати.