Подія як фактор впливу на поведінку та свідомість громадян в Україні( 1953 р.)
аргументувалося тим, що їхні злочини, як виявляється, не мали великої небезпеки для держави, і тепер радянське суспільство приросте новими « чесними » й « корисними » членами. А громадяни, які щодня стикалися із жорстокими кримінальними реаліями, дізналися, що « підвищення добробуту і культурного рівня населення, зростання свідомості громадян » зміцнило законність і соціалістичний правопорядок, а головне— « значно скоротилася злочинність у країні » 28. Особливо контроверсійно сприймалися наміри держави переглянути радянське карне законодавство. Замінивши карну відповідальність за деякі службові, господарські та побутові злочини мірами адміністративного й дисциплінарного порядку, влада декларувала пом’ якшення карної відповідальності за окремі злочини. З одного боку, вихід країни з воєнних та відбудовчих реалій вже дозволяв такі пом’ якшення, з іншого— давав можливість розвою економічних злочинів та посадових зловживань, а на місцевому рівні— часто безкарності.
За даними Олега Бажана, за перші три місяці з моменту виходу указу на територію УРСР прибуло й було приписано з числа звільнених за амністією— 144 тис. 638 осіб, з них: у Києві— 3 тис. 953; в обласних центрах УРСР— 28 тис. 191; інших містах областей— 38 тис. 457; у інших населених пунктах республіки— 74 тис. 37 осіб. Наприкінці 1953 р. в Україні вже перебувало 169 тис. 300 осіб, звільнених за амністією, а за першу декаду серпня кількість амністованих в республіці збільшилася до 172 тис. 400 осіб 29. Вихід тисяч засуджених двояко вплинув на відчуття життєвого комфорту радянських громадян. З одного боку до сімей, рідних поверталися близькі люди, з іншого— посилення кримінального середовища негативно впливало на їхні життєві переконання, криміналізуючи їх. Радянські громадяни мусили жити поряд з подібними девіантами, перебувати у постійному дискомфортному середовищі. Крім того, готовність таких звільнених до проступку була спрощеною. Адже за амністією на волю виходили люди засудженні переважно за незначні суспільні провини й на невеликі терміни. Відповідно, через короткий термін перебування на зоні вони ще не встигали повністю переформатувати свої життєві позиції, криміналізувати життєві переконання, тому жили з подвійною мораллю— пересічного громадянина й людини, що вже може переступити деякі моральні цінності.
Публікація указу викликала неоднозначні реакції серед українців. Поряд з висловлюваннями схвалення дій радянського уряду на кшталт: « В Указі Президії відчувається сталінська думка, яку втілили в життя його вірні соратники », « Указ демонструє силу Радянського Союзу та гуманність радянської влади »», « Указ вибиває підґрунтя у антирадянських сил для наклепів, що будови комунізму будуються руками засуджених », « Наш
89