Подія як фактор впливу на поведінку та свідомість громадян в Україні( 1953 р.)
Частина оптимістично налаштованих громадян, які за соціальною стратифікацією могли очікувати репресій, отримала надію на гарантію, що переслідування будуть припинені. Тому навіть у своєму соціальному повсякденні вони могли вільніше почуватися, сприймати і поширювати ще вчора небезпечну інформацію, поступово позбуватися настороження у життєвому, робочому оточенні. Вони також наважувалися і на демонстративне виказування свого ставлення( наприклад, дехто відмовлявся носити траурну стрічку) 23. Це також дещо підсилювало прогресивні сподівання на подальше покращення не заангажованої владою інтелігенції та частини управлінців. Звичайно, їх переважна частина була далекою від надії на рішучі зміни в ідеології чи управлінні державою, проте впровадження деяких елементів для демократизації країни бачилося можливим 24. Окрім того, особливо на місцях, фіксувалися прояви більш сміливих заяв, у виступах звучали ще не вимоги, але пропозиції до активізації демократичних реформувань життя та системи управління в республіці.
Як бачимо, соціально розшароване суспільство по різному реагувало на цю подію, а соціальні групи через поведінку виказували різні сподівання. Проте все це не чіпало засадничих життєвих умов та правил міжособистісного спілкування. Після такого соціально-психологічного зламу очікування радянських громадян були пов’ язані переважно з одним: яким шляхом піде далі СРСР, які пріоритети будуть залишені, а які змінені? Адже це напряму впливало на формування їхньої подальшої соціальної поведінки. Усі точки розставили одноденні роботи Пленуму ЦК КПРС( 14 березня) та IV сесії Верховної Ради СРСР( 15 березня). Не випадково для їх проведення було достатньо лише одного дня. Одностайне обрання за керманичів сталінських соратників М. С. Хрущова, К. Є. Ворошилова та Г. М. Малєнкова чітко означило майбутнє спрямування країни Рад. На переважну більшість це безумовно вплинуло заспокійливо, знервованість і непевність очікування відступили. Республіка поступово увійшла в попередній життєвий ритм. Інша ж частина громадян( напр., наукова, творча інтелігенція) позбулася останньої надії на соціально-культурні зрушення, поліпшення характеру міжособистісних стосунків, їхнє незадоволення як і раніше оприлюднювалося лише в закритому колі однодумців. У публічному житті їхні моральні цінності, які виказувалися через настрої, поведінку, відповідали усталеним нормам суспільних відносин українського загалу.
Зупинимося лише на деяких фактах стосовно окремих професійних груп. Для наукових кіл республіки драматичною виявилася подія, яка ще кілька років назад могла спричинити більш трагічні наслідки— невідворотні арешти й переслідування. З 23 по 25 березня пройшла
87