Проблеми розвитку аграрного сектора( друга половина 1940-х— перша половина 1960-х рр.)
областей України. Колективи ряду колгоспів, утворених на цілинних землях, майже повністю складалися з переселенців-українців. Так було, наприклад, у радгоспах « Київський », « Харківський » Кустанайської, « Київський », « Херсонський » Акмолінської областей та ін. У 1956 р. в господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало понад 75 тисяч українських юнаків і дівчат.
Цілинна програма дозволила розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства. Збір зерна мав вирости і внаслідок значного збільшення посівів кукурудзи, яке почалося в 1955 р. Нова кампанія здійснювалася майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. У 1953 р. посіви кукурудзи займали в Україні близько 2,2 млн. гектарів, у тому числі на зерно— 1,8 млн. гектарів. За рішенням лютневого( 1955 р.) пленуму ЦК КП України вже в 1955 р. планувалося сіяти понад 5,2 млн. гектарів цієї культури, зокрема 4,3 млн. гектарів на зерно. У південних, лісостепових та поліських районах республіки істотно скоротилися посіви озимої пшениці, зменшилися площі під окремими кормовими культурами. У 1961 р. колгоспи та радгоспи республіки « за порадою товариша М. Хрущова » виділили 3 млн. гектарів кращих земель під кукурудзу, що мало забезпечити перемогу в боротьбі за « велику кукурудзу ». Таким чином, за короткий час посіви « цариці полів » досягли в Україні понад 20 % усієї посівної площі. У цій кампанії яскраво проявилися суб’ єктивізм хрущовського керівництва, а також вади самої командної економіки. Зернову проблему повністю розв’ язати не вдалося; після неврожаю 1963 р. зерно почали імпортувати із США й Канади.
Протягом 1950-х років відбувалось укрупнення колгоспів, внаслідок чого частково зменшився апарат управління. Проте піднесення, досягнуте внаслідок правильного ціноутворення, стимулювання та інших заходів, виявилось нетривалим, нестабільним. Як тільки економіка села зміцніла, коли намітилось зростання урожайності зернових, поголів’ я худоби, почались дальші обмеження особистих господарств колгоспників. У 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У 1959 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утримання худоби в містах і робітничих селищах.
У 1956 р. М. Хрущов запропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспові, а молоко одержували на трудодні, вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення і що незабаром їх не стане. У 1957 р. ЦК Компартії України поставив перед партійними, радянськими, сільськогосподарськими органами завдання: забезпечити різке збільшення поголів’ я корів на 100 гектарів земельних угідь. Виступаючи на
77