Спроби « соціалізації » радянської економіки в роки хрущовської « відлиги »( 1955 – 1965 рр.)
Ідеї « соціалізації » економіки, засновані на баченні реального життя народу, час від часу виникали в середовищі правлячої партійно-радянської верхівки. Ще з 30-х років у владних коридорах у різних формах циркулювали думки і пропозиції щодо зміни пропорцій господарського будівництва, підвищення рівня матеріального життя народу, забезпечення його продуктами харчування, розгортання виробництва предметів масового попиту, житлового будівництва та ін. Вони навіть озвучувалися преставниками влади. Так, дискредитований пізніше М. Вознесенський намагався проводити курс на розвиток товарів народного споживання. В. Молотов і А. Мікоян виступали з пропозиціями про підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Однак виходу « на поверхню » соціально-політичного життя, тим більше втілення в конкретні рішення і практику вони не мали і не могли мати в умовах тоталітарної адміністративно-командної системи. Пріоритети були інші. Модель соціально-економічного розвитку країни, сформована Сталіним, структура і розміщення економіки, розподіл національного доходу залишалися незмінними. Соратники Сталіна, включаючи М. Хрущова, прагнули лише надати радянській системі « людського обличчя ». Тим більше, що умови для цього як внутрішні, так і зовнішні, уже визріли.
На початку 50-х років став очевидним той факт, що ресурси для поступального розвитку аграрного сектору економіки вичерпані і надалі він не зможе бути донором для розвитку промисловості. Високі податки, низька продуктивність праці, мізерні капіталовкладення і, як результат, проблеми з продовольчим забезпеченням країни. Урожаї зерна за 1948 – 1952 рр. були рівними приблизно середнім за 1928 – 1930 рр.: 77,9 і 76,1 млн. т. 3 З 1929 по 1952 р. в СРСР за офіційними даними в порівняльних цінах у важку промисловість було вкладено 638 млрд. руб., а в легку— у 8,8 раза менше, у сільське господарство— у 6,7 раза менше коштів 4.
Прагнення радянського керівництва під проводом М. Хрущова зробити економіку більш « соціальною » неминуче вело до перегляду ставлення до легкої промисловості і сільського господарства. Процес зміни акцентів в економічному розвитку диктувався вимогами повоєнного часу, загрозами набутого досвіду населення щодо рівня життя радянських людей і населення інших країн Європи. До уваги був взятий і гіркий досвід відбудови зруйнованого війною господарства, який не приніс громадянам СРСР ні бажаних свобод, ні хоча б якогось полегшення матеріального становища, оскільки всі ресурси були мобілізовані на відбудову. Тож зростання уваги влади до соціальних проблем було закономірним, тим більше в умовах боротьби за владу в Кремлі після смерті Сталіна, коли кожен з претендентів на найвищу посаду прагнув заручитися підтримкою народу.
7