6 Віктор Даниленко
Реформаторський курс М. Хрущова обумовлювали об’ єктивні чинники і зовнішнього характеру. Хоча радянські керівники мало бували за кордоном, але вони знали, як жили люди в іншому, капіталістичному світі. Та й маси радянських людей, побувавши в Європі, психологічно змінилися. З’ явилося інше сприйняття радянської дійсності, інші надії і сподівання. Досвід Європи мав великий вплив на рішення радянського партійно-державного керівництва. Треба було йти в ногу з життям. Норман Дейвіс писав: « Після війни Захід виявився незмірно динамічнішим за Схід. З допомогою США Західна Європа швидко піднеслася з повоєнних руїн і взяла курс на незрівнянне процвітання ». Основна і корінна причина і закономірність реформаторського курсу М. Хрущова, на справедливу думку С. Кульчицького, Ю. Шаповала, С. Білоконя та інших істориків, полягала в тому, що система, створена більшовиками, не була природною. Азіатський тип російської соціал-демократії не міг витворити європейський тип соціалізму. Більшовицька система була штучним витвором, який виник спочатку в умах, головах людей, теоретиків, які потім цю теорію впровадили, насадили в реальному житті. А оскільки це була неприродна соціально-економічна система, то, зрозуміло, вона не могла існувати довго. Так чи інакше вона мала бути трансформована або шляхом радикальним, або еволюційним. Суспільство, без сумніву, повинно було повернутися до свого природного стану і природного розвитку.
За повоєнне десятиріччя Радянський Союз ціною великої крові, величезних зусиль став дійсно наддержавою. І це також один із чинників того, що інновації мали з’ явитися.
Серед суб’ єктивних чинників реформ М. Хрущова— це, без сумніву, прагнення до самоствердження, до особистого лідерства, до особистої влади. Переживши період так званого колективного керівництва, М. Хрущов зумів подолати всіх суперників на шляху до політичного олімпу, вніс власний колорит і своєрідність до реформаторського курсу. Хоча його зміст і загальна спрямованість були наперед визначені: розширення меж політичної демократії, прискорений економічний розвиток і поліпшення матеріального життя народу.
У 1950 – 1960-ті роки в країнах Західної Європи інтенсивно зростав життєвий рівень населення. Головними критеріями суспільного статусу, пише Норман Дейвіс, як і в Америці, стали багатство і прибуток. Швидко розвивалась автоматизація, а також масове запровадження побутової техніки. Починаючи з 1960-х років кілька мільйонів селян стали більшменш заможними фермерами. Глухі села, надто у Франції, Німеччині та Південній Італії, швидко модернізовувались і механізовувались 2. Очевидно, що співвідношення між продукуванням засобів виробництва і споживання в Західній Європі було дещо іншим, ніж в СРСР. І це не могло не впливати на політику радянського партійно-державного керівництва.