Реакція сільського населення на вимогу виконання обов’ язкового мінімуму колгоспного трудодня...
фінансової зацікавленості селянина у кінцевому результаті впливала на темпи зросту продукції. Тому середньорічні темпи росту валової сільськогосподарської продукції складали 1,6 % 10.
За відсутності мінімального продовольчого та матеріального забезпечення у післявоєнний час селянин змушений був приділяти значну частку робочого часу присадибній ділянці, промислу, заробітчанству, спекуляції тощо.
Однак, вище партійно-державне керівництво СРСР та УРСР задіяло черговий адміністративний важіль— вироблення мінімуму колгоспних трудоднів. Як форма « укріплення трудової дисципліни » він був введений в дію постановою ЦК ВКП( б) та РНК СРСР від 27 травня 1939 р. « Про заходи щодо охорони колгоспних земель від розбазарювання ». В залежності від регіону « мінімум » складав 100 трудоднів для « бавовняних » районів, 60— у північних районах та Нечорнозем’ ї та 80— в інших районах. Колгоспники, які не виконали « мінімуму » виключалися з колгоспу, у них відбиралися присадибні ділянки, на них накладався більший податок.
В умовах війни з 13 квітня 1942 р. згідно постанови РНК СРСР та ЦК ВКП( б) « Про підвищення для колгоспників обов’ язкового мінімуму трудоднів » кількість трудоднів буда збільшена відповідно до 150, 100 та 120. Дія постанови розповсюджувався на членів їх сімей віком від 12 до 16 років. Невиконання обов’ язкового мінімуму тягнуло кримінальну відповідальність— засудження до виправних робіт з утриманням 25 % на користь колгоспу. Встановлювалася норма, що працездатні колгоспники, які не виробили протягом року обов’ язкового мінімуму вибували з колгоспу і втрачали право на присадибну ділянку 11. В умовах військового часу подібні норми мали певне виправдання.
Однак, колгоспники не розуміли мотивів прийняття Радою Міністрів СРСР 31 травня 1947 р. постанови, яка залишала дискримінаційні норми у повоєнний час. Тому у перші повоєнні роки спостерігається тенденція до зменшення кількості вироблення трудоднів за рік у значної кількості працездатних колгоспників, які не виробляли мінімуму трудоднів. Зокрема, 7 червня 1947 р. на засіданні Іваницького райвиконкому Чернігівської області розглядалася справа колгоспників с. Ольшана подружжя Ярмак. Протягом 1946 р. П. Ярмак виробив лише 105, а Ф. Ярмак— 108 трудоднів. Члени виконкому визнали правильним виключення з колгоспу, однак взяли до уваги покаяння подружжя і зобов’ язання виробити у 1947 р. обов’ язковий мінімум трудоднів.
Інше подружжя Мірошниченків з с. Верескуни було виключене з колгоспу « за втрату зв’ язку з колгоспом ». Керівнику районним фінансовим відділом Федоренку та районному уповноваженому із заготівлі Феню доручалося нарахувати податки та грошові платежі подружжю Мірошни-
63