Клуб творчої молоді « Сучасник » очима влади
мали виступити Державний симфонічний оркестр УРСР( дириґент Є. Шабалтіна), артисти театру опери та балету, Київської державної філармонії та Укрконцерту. В останній момент вечір було заборонено. Ів. Дзюба як ведучий провів його « під штахетами », « на лавках ». Т. Цимбал прочитала яскраво політичні твори Л. Українки « Товаришці на спомин », « Мрії », « І ти колись боролась ». Нові вірші прочитали Ір. Жиленко, М. Вінграновський, І. Драч, Ст. Тельнюк, Л. Костенко. Виступив також Є. Сверстюк.
За рік, 12 березня 1964 року відбувся останній, шевченківський вечір КТМ у Жовтневому палаці. Режисером дійства був Б. Головатюк, учень М. Крушельницького. Стрижнем програми стали Шевченкові твори, які читав(« І мертвим, і живим »— повністю) диктор українського радіо, згодом священик, П. Бойко.
У своїй повсякденності діяльність клубу провадилась за секціями— театральною, мистецькою та ін. З лекціями виступали І. Світличний, Г. Логвин, що керував поїздками по історичних місцях України з вивченням архітектурних пам’ яток. Велику роль відігравали міжособистісні контакти з молодими діячами Львова та інших міст. КТМ « Сучасник » відіграв ключову роль у громадсько-політичному й культурному житті української столиці. Активні контакти з колами студентської молоді, численними старшими людьми поширили їхні впливи на всю територію України.
Діяльність КТМ викликала шалену протидію і всілякі перешкоди з боку влади. Активну діяльність членів Клубу у їхніх попередніх формах припинили арешти 1965 р.( Є. Кузнєцова, Яр. Геврич, Ол. Мартиненко, Ів. Русин, Ів. Світличний, М. Гринь). 1970 р. було вбито А. Горську. Молодеча діяльність КТМ, сповнена надій і радісної творчості, скінчилась. 1972 року прокотилась нова хвиля арештів. Набувши інакших форм, діяльність шістдесятників перейшла на інші рівні. Ширше коло опозиції набуло згодом характеру дисидентства. У 1960-х роках самого слова дисидент у вжитку ще не було. Це стверджує й Василь Лісовий 27.
У політичному сенсі це однозначно був Рух опору. Характерно, що у « словнику дисидентів » 28 немає, і це правильно, Івана Гончара з його Музеєм, немає людей його кола, а це не просто гурт людей, а увесь український Київ. Іван Макарович Гончар присутній в іншому довіднику— « Рух опору в Україні » 29. Можна говорити ширше— зрештою, про всю Україну, себто про тисячі громадян, які між Україною й інтернаціоналом вибирали першу. Нарешті, ще одне слабке місце в застосуванні поняття. У значенні « незгідний » воно має сенс вторинності. Отже, виникає питання: чому маґістральну лінію українства мають представляти республіканські керівники( Щербицький і його Політбюро 30), їхні прислужники й помічники, а діячі « Клубу творчої молоді », що формували нашу культуру і втілювали « сіль землі », визначаються як похідне від них?
43