Соціальна складова реформ М. Хрущова
спала. Відтак, нехай і поганенькі, але саме « хрущоби » на той час урятували систему від краху.
Незважаючи на небувалий розмах будівництва, житлова проблема залишалася далекою від вирішення. В черзі на отримання державного, відомчого або кооперативного житла люди просувалися повільно, чекаючи багато років. Впливати на швидкість просування могли виробничі показники, ступінь участі в житті колективу, стосунки з начальством тощо, що відкривало необмежені можливості для тиску на працівників.
Втім, навіть за всіх своїх негараздів, житлове будівництво стало чи не найбільш успішним проектом в 1953 – 1964 рр. Якщо на початковому етапі реформ майже всі верстви населення підтримали десталінізацію та перші паростки перетворень, то після повернення Хрущова до єдиновладдя, через проблеми в забезпеченні товарами першої необхідності і продуктами, а також внаслідок непродуманих, а то й авантюрних кроків, що спричинили кризу у промисловості і сільському господарстві, авторитет Хрущова став швидко танути.
З початку 1960-х рр. в УРСР, як і по СРСР в цілому, кризові явища поглиблювалися. Погіршилось постачання міст продуктами харчування й промисловими товарами, проблема « дефіциту » ставала тотальною. Звично занепадало побутове обслуговування населення. Влада вдалася до непопулярного реформування умов праці( виробничих норм і розцінок, зарплати та її оподаткування 40); підвищення закупівельних цін на молоко, худобу і птахів 41 спричинило підвищення цін на десятки похідних продуктів— кроки вимушені та, ймовірно, правильні, але вони знизили реальну купівельну здатність, і до того невисоку. 1963 р. черги за хлібом і молоком продовжували зростати, а восени хліб зник з вільного продажу, на нього встановили талони. Того року СРСР вперше імпортував зерно, що відтоді стало звичайною практикою.
Відтак, зростання масового невдоволення трудящих погіршенням повсякденного життя виливалося в наростаючу протидію. Від 1960 р. стали частішати випадки поширення листівок( від кількох примірників до сотенних тиражів) з критикою внутрішньої політики, порівнянням обіцянок в партійно-урядових резолюціях з реаліями життя, закликами до спротиву, часом аж до збройних акцій; географія їх охоплювала всю республіку— Донбас, Київщину, Наддніпрянщину, Одещину, Поділля, Полтавщину, Прикарпаття, Сумщину, Чернігівщину, навіть місто Київ 42. Спонтанні масові ексцеси-збурення виникали в Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві, інших містах; вони не були організованими і швидко гасилися партійними і державними органами. Проте, стрімке підвищення цін на продукти харчування в 1962 р. спричинило справжні страйки й маніфестації робітників в Донецьку й Жданові, 28 сепня відмовилися ставати до роботи
33