Діяльність УТГІ в контексті легального видавничого руху періоду Другої світової війни
311
студійний матеріал загальною вагою 252 кг, затриманий і нагромаджений, як з’ ясувалося, віденським гестапо.
28 вересня 1942 року через Українську установу довір’ я керівники УТГІ подали до уряду Протекторату на ім’ я райхспротектора доповідну записку, в якій характеризували завдання інституції, вказували на масове зникнення видань, на труднощі при їх поновленні, просили вжити заходів для внормування процедури, без чого праця інституту неминуче б занепала. Через відсутність вчасної урядової реакції інститут ще понад місяць перебував у нез’ ясованому становищі. Щойно 11 листопада 1942 року від культурного відділу надійшла вимога показати цензурним органам усі видання УТГІ. Майже одночасно— 15 листопада— до інституту навідалися представники гестапо й поінформували про заборону висилки до Генеральної губернії 42 курсів лекцій, взявши від директора Сергія Комарецького підписку, що заклад не поширюватиме книжок, доки не отримає на те спеціального дозволу празького культурного відділу. Після цього епізоду висилка студійного матеріалу до Генеральної губернії тимчасово припинилася, УТГІ надав видання чиновникам культурного відділу, які переадресували їх для здійснення цензурної процедури до краківського відділу пропаганди.
У документах згадується, що справою полагодження формальностей із чиновниками губерніального відділу пропаганди займався Остап Котик- Степанович( 1898 – 1993)— випускник Українського вільного університету в Празі( 1930), що в 1931 році отримав диплом інженера-економіста УГА в Подєбрадах, а під час війни працював у різних структурах УЦК, зокрема керівником господарського відділу і представником комітету в Берліні. Як вказано в його листі до керівництва УТГІ від 16 лютого 1943 року( текст уміщено в додатку до статті), всі підручники цензор поділив на декілька груп, беззастережно заборонивши поширювати на території Генеральної губернії лекції англійської і французької мов 16. Цензурне правило поширювалося і на переклади літературних творів та було вмотивоване належністю Аглії і Франції до антигітлерівського військово-політичного блоку держав і народів. До видань другої групи увійшли винятково надруковані перед війною гуманітарні курси(« Політична економія » М. Добриловського, « Палеоліт » В. Щербаківського, « Історія України » М. Славінського, « Основи журналізму » О. Бочковського, « Нарис історії української преси » А. Животка, « Історія української літератури » Л. Білецького). Цензор їх піддав прискіпливому розгляду. О. Котик-Степанович, спостерігаючи ситуацію зблизька, в листі до керівництва УТГІ передрік, що більшість видань не отримає дозволу на поширення, а з журналістики— то вже напевно. Саме так і сталося. Крім згаданих підручників з англійської і французької мов, головний відділ пропаганди заборонив поширювати на території Генеральної губернії англо-