300 Олександр Луцький
жив у Криниці( Лемківщина, тогочасна територія Краківського дистрикту), Після того, як німецька влада заборонила Палієву перебувати в Галичині, його на цій посаді замінив лікар Іван Черкавський 30. Осідком комісії став Львів( вул. Личаківська, 37-а).
Митрополит А. Шептицький, єпископи станиславівський Г. Хомишин і перемиський Й. Коциловський 25 березня 1942 р. підписали спільне послання духовенства всіх греко-католицьких єпархій Генеральної губернії, в якому закликали до активної допомоги голодуючим та координування своєї праці з відповідними заходами УЦК. Священиків зобов’ язували всіляко стимулювати вірних до складання пожертв на потреби голодуючих у неділі та свята і пересилати матеріальну допомогу до УЦК та його місцевих комітетів. Крім того, духовенству було доручено спільно з УЦК організовувати в потерпілих місцевостях народні кухні, де голодуючі могли б отримувати мінімальне харчування 31. В Новосандецькій окрузі( західна Лемківщина) активом місцевого Українського допомогового комітету вже у лютому 1942 р. було організовано 10 громадських кухонь, в яких харчувалося близько 3 тис. осіб 32.
Найбільшого розмаху акція досягла у травні – червні. У березні 1942 р. УЦК вдалося вибити від влади харчові приділи для голодуючих і передати їх на Підгір’ я. Загальний обсяг виданих владою харчів становив 437,5 тонн. Цих продуктів виявилося рішуче замало, щоб забезпечити потребуюче населення навіть у Галичині. Тому для найбільш постраждалих місцевостей, таких як Турка, Сколе, Долина, Ділятин УЦК виділив із своїх власних запасів 241,3 тонн продовольства 33. До початку червня 1942 р. у дев’ яти галицьких округах, що найбільше постраждали від голоду, УЦК організував 486 народних кухонь, послугами яких користувалися 96,7 тис. осіб, з них 80 відсотків складали діти, решту особи старшого віку і непрацездатні. Всі вони одержували щоденне одноразове харчування. В окремих селах, де з огляду на високогір’ я і дисперсне розселення мешканців не було змоги організувати народні кухні, представники УЦК роздавали індивідуальну харчову допомогу 34. Левова частина цієї роботи була виконана жінками.
Однак для повсюдного відкриття народних кухонь і надання допомоги всім потребуючим УЦК не мав ані коштів, ані продуктів, ані організаційних можливостей. За таких обставин було вирішено терміново вивезти з голодуючих районів хоча б частину дітей віком від 8 до 14 років у ті місцевості Галичини, де була змога врятувати їх від смерті, передусім на Опілля та Поділля. Згоду на це дала й німецька адміністрація.
У березні 1942 р. УЦК розробив детальний план перевезення дітей і розгорнув потужну пропагандистську акцію в пресі. Низові структури на місцях отримали точні інструкції щодо механізму переселення, зібрали необхідні статистичні дані про кількість дітей, яких батьки зголошувалися відпустити. В округах, які приймали переселенців, були визначені конкретні