Суспільна допомога жителям Прикарпаття( восени 1941— влітку 1942 рр.)
299
кий в листі до папи Пія ХІІ зазначав: « сільському населенню нав’ язаний режим рабства; практично всіх молодих людей насильно вивозять до Німеччини працювати на фабриках та фермах. У селян відбирають все, що вони вирощують, і від них вимагають подвоїти продукцію. Покарання за купівлю чи продаж через виробника— смерть » 23. Навіть ті, хто досі був досить заможним, констатував митрополит, зазнають зубожіння і потерпають від голоду 24. Лише наприкінці липня 1942 р., як інформував оунівський « Вісник української інформаційної служби »( 1942, № 7 – 8), в Галичині було зафіксовано деяке зменшення випадків голодної смерті, коли «[...] зав’ язалась бараболя, напучнявіли колоски зерна і люди замість травою і хабаззям стали живитись недоспілою бараболею і таким же зерном » 25.
Селяни рятувалися як могли. За свідченнями Г. Дем’ яна( 1929 р. н.) навесні того страшного 1942 р. у його рідному селі Грабовець, розташованому в Сколівських Бескидах, « недоїдало все населення, навіть заможніші родини [...], [...] люди варили різні трави. Лобода і заяча капуста вважалися ще лакоминкою. Із смереки зривали молоді пагінці, очищали їх і готували з того страву, а то й цілком сирими їли. На болотистих місцях виривали так звані нюнюки. Очищали їх низ від болота та позеленілих листків і з’ їдали. Таким способом найбільше тамувала голод дітвора, яка доглядала худобу на пасовищах. Рятувало ще трохи те, що була якась худобина. Але ж молока більшу частину забирали окупанти. Зарізати теля чи свинку було суворо заборонено » 26. Багато з горян, щоб урятуватися, вирушали в пошуках хліба до інших, переважно східних і північних округ галицького дистрикту, де селяни зібрали непоганий урожай. Прибулі випрошували харчі чи обмінювали на них свої речі. Проте німецькі порядки не дозволяли вільно перевозити продукти з однієї округи до іншої. Поліція й жандармерія затримувала верховинців на залізничних станціях, польових дорогах і стежках й конфісковувала придбані ними продукти. Ці акції супроводжувалися знущаннями і побиттям людей. Добратися до дому без втрат вдалося небагатьом 27. Орест Кузьма( 1928 р. н.)— колишній мешканець с. Хватова( тепер— Буського району Львівської області) згадує випадок, коли жінка, в якої відібрали збіжжя, з розпуки кинулася під поїзд 28.
Надзвичайна ситуація в гірських районах згуртувала українську громадськість. Український центральний комітет розпочав масову акцію допомоги голодуючим, яка поруч із пекучою проблемою порятунку інтернованих у нацистських таборах військовополонених українців-бійців Червоної армії стала для комітету першочерговою і невідкладною турботою. Так, 4 березня 1942 р. у Львові було скликано конференцію делегатів з потерпілих теренів, де створили окрему комісію для організації негайної допомоги голодуючим з засягом діяльності на цілу Генеральну губернію і призначили в цій справі спеціального уповноваженого УЦК 29. Ним став Дмитро Паліїв, що від 1939 р.