298 Олександр Луцький
За таких обставин наприкінці 1941 р. і особливо на початку 1942 р., в умовах незвично холодної і довгої зими, більшість південних районів Галичини охопив масовий голод. З початку 1942 р. звідти почали надходити повідомлення про зростання випадків голодної смерті. На Бойківщині і Гуцульщині така загроза постала для 250 тис. осіб. За даними УЦК на початок травня на Стрийщині голодувало 69000 осіб, Коломийщині— 41138, Самбірщині— 39000, Дрогобиччині— 30000, Калущині— 35000, Станиславівщині— 17412 осіб 16. Люди пухли від голоду, хворіли і помирали. За матеріалами ОУН лише в Станиславівському повіті за першу половину 1942 р. від голодного виснаження померло 6000 осіб. Особливо сильний голод поширився в гірських місцевостях, де в селах через ослабленість від хронічного недоїдання щоденно помирали 12 – 14 осіб 17. 11 лютого 1942 р. на засіданні виділу( управи) Української національної ради адвокат В. Лисий стверджував: «[...] Економічна руїна загалу доведена до краю. Найгірше в горах, бо бойки і гуцули нічого не дістають, а владі це байдуже. З Поділля довозити хліб не можна, хоч є дозволи крайсгауптманів, бо відбирають, ще й б’ ють. Голод зростає. До того особиста свобода більше обмежена, як за большевиків. Стягання контингентів проводиться у безмилосердний, просто жорстокий спосіб. Розбивають скрині, забирають усе, б’ ють, при при чому село нічого дістати не може. А контингенти рішуче зависокі. Багато людей арештують невинно. [...] » 18. 15 травня 1942 р. о. Євген Левицький— парох с. Баличі Підгірні у листі до митрополита Андрея Шептицького зазначав « [...] тим часом в Баличах страшний голод. Кількоро старших парохіян померло дослівно з голоду. В такім селі, де все, що мало будь-яку відживну вартість, з’ їджено, дуже маленько посаджено чи посіяно. Вправді власти призначили деяку скількість бульби та зерна на засів, одначе люди, які місяцями примирають з голоду, все насіння мимо строгости заказу поз’ ї- дали. З голоду їдять люди падлину, множаться рабункові напади, виводять худобу зі стаєн і вбивають в корчах задля м’ яса » 19.
Голод в українських селах Прикарпаття шаленів аж до середини липня 1942 р., щоденно забираючи нові жертви. Стягнення контингентів продовжувалося з попередньою беззастережністю. У деяких місцевостях німецькі карні експедиції окрім усіх запасів харчів реквізували все, що мало якусь матеріальну вартість: чоботи, мило, годинники тощо 20. До участі у зборі контингентів нацистська адміністрація залучала й українську поліцію, яка теж застосовувала насильство і примус. Певне уявлення про це дає витяг зі звіту керівника Станиславівського проводу ОУН-СД « Богданка »: « В Рогатинщині до збірки контингенту німці організовують теж українську поліцію, яка свої обов’ язки виконує аж надто « солідно »( побої, здирства). Роблять це головно нейтральні підлі типи і барановщики 21, які за це дістають премії( горілка, папіроси і т. д.)» 22. У серпні 1942 р. митрополит Андрей Шептиць-