Суспільна допомога жителям Прикарпаття( восени 1941— влітку 1942 рр.)
301
повіти й села, куди повинні були переїхати діти. Кореспонденти пресових видань краківсько-львівського « Українського видавництва » докладно нотували перебіг переселенської акції, закликаючи всіх, хто зустрічав переселюваних дітей в дорозі і тих, хто приймав їх на тривалий побут, « виявити якнайбільше зрозуміння до їхнього положення та заступити їм їхніх батьків. Часто повинні їм дати навіть більше, як деякі батьки, які цієї опіки чи не вміли, чи не могли дати. Це наш суспільний обов’ язок!» 35. Відділ народного здоров’ я УЦК закликав до співпраці українських лікарів. На перехідних станціях чергував медичний персонал, стежачи за дотриманням переселенцями гігієнічних норм і правил, надаючи безпосередню допомогу хворим, забезпечуючи їх ліками. Духовними опікунами дітей були священики і вчителі народних шкіл, зазвичай супроводжуючи їх до місць призначення. Українська кооперація в Галичині, її центральні установи— Ревізійний союз українських кооператив, Центросоюз, Маслосоюз, Народна торгівля— за всіх існуючих тоді обмежень надали допомогу коштами, продуктами харчування, транспортом. Почесне головування в комісії допомоги голодуючим, створеної з відповідальних і сповнених посвяти людей, доручили митрополитові Й. Сліпому.
Завдяки координації дій співробітників УЦК і зусиллям усього українського суспільства в квітні-травні 1942 р. з усіх потерпілих від голоду місцевостей залізничним транспортом, вантажними автомобілями, підводами було вивезено 22,3 тис. дітей, в т. ч. із Самбірської округи— 3,2 тис., Дрогобицької— 3,9 тис., Коломийської— 2,3 тис., Станиславівської— 3,5 тис., Стрийської— 5,6 тис., Калуської— 2 тис., Перемишльської— 1,2 тис. Крім того, близько 3 тис. дітей батьки та родичі вивезли самостійно 36. У дорозі на всіх транзитних пунктах дітям та їх наставникам забезпечили харчі, зібрані серед місцевого селянства.
Найбільше дітей прийняли округи: Тернопільська— майже 8 тис., Чортківська— 3,7 тис., Золочівська— 2,1 тис., Кам’ янко-Струмилівська— 2,1 тис., Бережанська— майже 1 тис. 37 Про готовність прийняти переселенців тамтешні жителі заявляли ще раніше, але повною мірою добра воля виявилася, коли діти прибули на місце призначення. Їх розхапали українські родини, взявши на себе відповідальність за матеріальну і моральну опіку над ними. Незважаючи на власні нестатки, опікуни подбали, щоб переселенці були добре нагодовані та одягнені. В цьому незабаром мали змогу переконатися й багато батьків, які приїхали їх відвідати. Зі свого боку діти допомагали тим родинам, які їх прийняли: пасли худобу, рубали дрова, виконували іншу посильну роботу на господарстві 38. Представники УЦК здійснювали контроль за станом переселенців, дбали, щоб їм не чинили кривди. Лікарі стежили за здоров’ ям дітей, священики проводили серед них виховну роботу. В багатьох випадках для переселенців організовували навчання в народних школах. Водночас УЦК дорікав, що подекуди лікарі не належно здійснювали