30 Оксана Янковська
побутової травми, збільшено мінімальний розмір допомоги з тимчасової непрацездатності 25.
Звісно, можна розцінювати ці кроки радянського уряду як, певним чином, вимушені— внаслідок ратифікації 9 червня 1956 р. низки конвенцій Міжнародної організації праці, що її країна-лідер системи соціалізму вже не могла відтерміновувати далі— № 29 від 28 червня 1930 р. стосовно примусової або обов’ язкової праці, № 47 від 22 червня 1935 р. про скорочення робочого часу до 40 годин на тиждень, і № 100 від 29 червня 1951 р. щодо рівної винагороди чоловіків і жінок за працю рівної цінності 26; 11 серпня— одразу 11 конвенцій МОП стосовно регламентації праці дітей та підлітків, а також конвенції № 103 про охорону материнства та № 98 про застосування принципів права на організацію та укладання колективних договорів 27. Хай там як, та трудові стосунки ставали об’ єктом права, збільшувалася вартість робочого часу, зростала тривалість особистого часу, радянський трудівник потрохи усвідомлював, що сенс життя не вичерпується виснажливою працею в ім’ я « світлого майбутнього ». Але до систематизації законодавства про працю ще не дійшло.
Селяни ж діждалися пенсій « по старості, по інвалідності, в зв’ язку з втратою годувальника і допомоги для жінок-членів колгоспів по вагітності і родах » лише в 1964 р. Згідно Закону СРСР « Про пенсії і допомогу членам колгоспів » пенсії за старістю призначалися чоловікам при досягненні 65 років( стаж роботи— не менше 25 років), жінкам при досягненні 60 років( стаж роботи— не менше 20 років); мінімальний розмір пенсії встановлювався 12 крб., максимальний— 102 крб. Допомога жінкам— членам колгоспів на період відпустки з вагітності та пологів, як і сама тривалість такої відпустки, визначалась за нормами, аналогічними для жінок— робітниць і службовців 28.
6 червня 1956 р. скасовано плату за навчання в школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах 29. Це сприяло певному покращенню життя, перш за все, низькооплачуваним категоріям трудящих, як і запровадження продажу в кредит товарів тривалого користування, коли покупець одержував товар, сплативши одразу лише 20 – 25 % його вартості, а решту виплачував протягом 6-12 наступних місяців 30. Вартість кредиту встановлювалася в 1 – 2 %.
Від воєнних років практика державних позик, що побутували у вигляді облігацій і забирали понад 10 % зарплати, стала нормою життя громадянина СРСР. Але на середину 50-х рр. виплати держави за позиками минулих років щороку зростали і найближчим часом загрожували перевищити поточні запозичення. То ж від 1958 р. держава припинила випуск облігацій держпозики, а виплату коштів за державними позиками заморозила на 20 років, мотивуючи браком коштів 31. Останнє люди зустріли неоднозначно.