296 Олександр Луцький
ни, і вже у вересні – жовтні найбільш потерпілі села одержали першу допомогу. Для створення фонду допомоги на Бойківщині службовці й робітники-українці сплачували 1 – 2 відсотки зарплати. У Дрогобицькій окрузі почалася збірна акція під гаслом « Допоможім собі самі », основною ідеєю якої було самообмеження. 5 грудня 1941 р. місцевий український окружний комітет звернувся до громадськості з настановою: не їсти сніданку в неділю, а заощаджені продукти передавати потребуючим. На заклик першими зголосилися громади сіл Болехівці, Уличне, Снятинка, Воля Якубова, Почаєвичі, Летня. Через кілька днів їх представники, незважаючи на власну незаможність і розуміючи важливість допомогової акції, почали звозити до комітету перші сотні кілограмів збіжжя, картоплю, яйця, овочі 7. У містах до збору коштів на допомогу потерпілим приєдналась і творча інтелігенція. 4 жовтня у Станиславові з ініціативи місцевих мистецьких кіл у переповненому залі відбувся доброчинний концерт на підтримку жертв повені 8. У ньому взяли участь провідні митці міста: піаніст Т. Левицький, скрипалька О. Сімович, віолончеліст І. Вольфсталь, хор « Думка », оркестр театру ім. І. Франка під керівництвом І. Недільського 9.
Увагу справі допомоги потерпілим приділив також провід Організації українських націоналістів самостійників-державників. Як свідчить М. Лебедь, тогочасний урядуючий провідник ОУН СД, на першій конференції ОУН, яка відбулася наприкінці вересня— початку жовтня 1941 р. окремо розглядалося питання боротьби з голодом в підгірських районах Галичини 10. Членам ОУН було доручено організувати допомогу для голодуючих по селах і допильнувати, щоб ніхто з українського населення такої допомоги не цурався 11.
Німецька окупаційна адміністрація мало переймалася турботами і проблемами поневоленого населення, хоча навіть її представники висловлювали занепокоєння розмірами спустошень, заподіяних стихією, і виділили невеликі кошти і продукти для окремих потерпілих місцевостей. Вони при цьому керувалися не мотивами гуманності, а усвідомленням небезпеки масштабів руйнувань і загрози від традиційних супутників природних катаклізмів— інфекційних епідемій, що могли зачепити також військових та цивільних німців, які опинилися на цих теренах. Траплялося, що окремі німецькі урядовці в міру сил і бажання намагалися сприяти українським громадським чинникам в організації допомоги потерпілим, як до прикладу це робив станиславівський окружний староста д-р Альбрехт, але подібні поодинокі випадки не мали вирішального впливу на ситуацію. Водночас гітлерівці постійно наголошували, що за будь-яких обставин усі без винятку округи Генеральної Губернії, в тому числі й найбільш постраждалого від стихійного лиха галицького дистрикту, мусять повністю здати до кінця 1941 р. сільськогосподарський натуральний податок( т. зв. контингент), накладений