Суспільна допомога жителям Прикарпаття( восени 1941— влітку 1942 рр.)
295
Лімниця, Стрий, Сян. Повінь одразу охопила великі території й набула руйнівного характеру. Вода залила тисячі гектарів полів, городи, пасовища, зруйнувала будинки, дороги, мости, спричинила масову загибель худоби і домашньої птиці. Були жертви і серед людей 1. У числі газети « Самбірські вісті » від 11 вересня 1942 р. очевидець так писав про повінь на Бойківщині: « Дня 30. VIII. 1941 p., пізнім вечором страшні хмари почали надтягати з заходу. Вночі почав падати легенький дощ, який падав цілу неділю й понеділок з малими перервами. Вода в Дністрі і Стривігору почала чимраз більше прибувати, а у вівторок, о годині 8- й зрання, почала з великою силою виступати з берегів [...] Села Бабине, Береги і Кружики залляла вода протягом одної години цілком... Жаль серце стискав, сльози самі тиснулися до очей, коли з підвищеного місця хтось дивився на безкрає море води, в якому стирчали лишень телеграфічні стовпи, дерева і верхи хат. Збіжжя, яке було вижате чи в копах, а також конюшина в копицях скорим темпом сплили, неначе б, перті водою, тікали від своїх властителів. Вся ярина, бульба, отава знищені дотла ».
Аналогічна ситуація склалася на Гуцульщині й Покутті, де за багатолітніми спостереженнями подібна повінь була ще в 1886 р. Рівні води р. Дністра на ділянці Галич— Заліщики піднімалися на 8 – 10 метрів 2. У Станиславові під водою опинилися передмістя, припинила роботу електростанція, перервався залізничний зв’ язок з околицями. Півтораметровий шар води значної площі залив Надвірну 3. На 10 метрів понад свій нормальний стан піднеслась розбурхана вода у р. Сян. В зоні затоплення опинився Перемишль й навколишні села: Острів, Бутковичі, Пралківці, Вовче, Перекопане та ін. 4.
Тисячі людей, втративши все своє майно, залишилися без даху над головою і без засобів до існування. З огляду на те, що більшість селянських господарств у гірських районах краю як і раніше, за польського панування, так і за час майже дворічного перебування під радянською владою з великими труднощами зводили кінці з кінцями 5, вереснева повінь прирекла горян на неймовірні страждання й бідування. Найважче було селянам з колишньої прикордонної смуги, звідки їх виселила радянська влада, а з початком радянсько-німецької війни вони повернулися до своїх спустошених господарств та напівзруйнованих будинків. Повінь остаточно розвіяла сподівання селян на краще майбутнє, поставивши їх у безвихідь.
Для порятунку потерпілих від повені українська інтелігенція ініціювала створення в містах і селах Галичини громадських комітетів допомоги. 6 вересня 1941 р. Коломийський окружний комітет допомоги жертвам повені на чолі з о. прелатом Олександром Русином звернувся до населення округи із закликом організувати подібні комітети на місцях і розпочати збір продуктів, одягу, будівельних матеріалів тощо 6. Оперативно було розроблено й оприлюднено інструкцію для комітетів, яка утверджувала засади самоорганізації та самодопомоги. Ініціативу підтримала громадськість Галичи-