Соціальна складова реформ М. Хрущова
Одним з факторів успіху програми зазначалося підвищення рівня життя народу. За такої умови соціальні гарантії стають чи не найвпливовішим чинником. Ймовірно, тому протягом досліджуваного періоду система соціального забезпечення робітників і службовців( про колгоспників тоді і не йшлося!) в СРСР і, зокрема, УРСР набула справді системного, практично, завершеного вигляду. Загальновідомо, що за правління Сталіна трудові стосунки та пенсійне забезпечення регулювалися окремими, здебільшого не пов’ язаними між собою законодавчими та підзаконними актами. Основу складало положення про державні пенсії 30-х рр., доповнюване змінами, що приймалися на користь окремих груп населення, залежно від тогочасних пріоритетів держави. Відтак, панував відомчий принцип, за якого працівники різних відомств, виконуючи однакову роботу, одержували неоднакові платню і пенсію. Згідно даних міністерства соціального забезпечення УРСР, на початок 1956 р. в республіці були чинними понад 600 нормативних актів з пенсійного забезпечення 14.
Систематизацію законодавства було розпочато 1954 р. Вже 5 лютого 1955 р. Президія ВЦРПС затвердила « Положення про порядок призначення і виплати допомоги за державним соціальним страхуванням ». 14 липня 1956 р. Верховна рада СРСР прийняла Закон СРСР « Про державні пенсії », що набув чинності 1 жовтня 1956 р. 15 Постановою від 4 серпня 1956 р. Рада міністрів СРСР затвердила « Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій », внаслідок чого повністю або частково втратили чинність близько 1000 нормативних актів СРСР і союзних республік про пенсійне забезпечення. Було сконсолідовано основні види пенсій, розширено коло осіб, що мали право на пенсію, та встановлено єдині правила і порядок їх призначення й виплати. Нараховували пенсії місцеві органи соціального забезпечення. Залежно від стажу роботи розмір щомісячної пенсії міг бути від 300 до 1200 крб. Чоловіки отримували право на пенсію у віці 60 років за не менш, ніж 25-річного стажу роботи, жінки— у віці 55 років за 20-річного стажу; жінкам, які народили та виховали до 8 років п’ ятеро та більше дітей, встановлювався на 5 років нижчий від загального вік для одержання пенсії і необхідний трудовий стаж 16; також могли нараховуватися пенсії за неповного стажу.
Однак обов’ язкового виходу на пенсію при досягненні пенсійного віку закон не вимагав, що надавало можливість довічно працювати чиновникам вищих щаблів, а, натомість, розширював систему персональних пенсій:
— за вислугу років для певних категорій спеціалістів( працівників освіти, охорони здоров’ я, театрально-видовищних підприємств, льотного складу цивільної авіації);
— працівникам науки у зв’ язку зі старістю та інвалідністю, а членам їхніх сімей— у зв’ язку з втратою годувальника;
27