26 Оксана Янковська
31 січня 1955 р. пленум ЦК КПРС усунув Маленкова з посади голови Ради міністрів СРСР, звинувативши його, зокрема, у прагненні дешевої популярності та теоретично неправильному і політично шкідливому протиставленні темпів розвитку важкої промисловості темпам розвитку легкої і харчової промисловості, що виявилося у вже згадуваному нами виступі на п’ ятій сесії ВР СРСР. Уряд СРСР очолив Булганін, який на той час не був самостійною політичною особистістю, і, фактично, політична влада зосередилася в руках Хрущова.
Після вирішення проблеми з концентрацією повноважень, Хрущов взявся до реформ. Тепер цілий партійно-державний апарат консолідовано підтримав реформатора, підіймаючи його престиж, очевидно, нарешті усвідомивши, що вибудована система потерпає від жорсткої кризи. Проте і надалі у всіх народногосподарських планах темпи зростання групи « А » закладалися переважаючими над групою « Б »; потім, як правило, проводилася « корекція » планів, як правило, за рахунок групи « Б »; зрештою, і зкоригований план не виконувався по групі « Б » за перевиконання по групі « А ».
XX з’ їзд КПРС в галузі внутрішньої політики схвалив програму створення єдиного господарчого комплексу, що мав охопити усі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну цілої держави. Декларувалося, що реалізація програми дозволить в стислий термін наздогнати й перегнати економічно найрозвинутіші країни світу за виробництвом найважливіших видів промислової продукції на душу населення— це « історичне завдання » висував ще Сталін на XVIII з’ їзді ВКП( б). Висувались такі завдання:
● забезпечити зростання промислового виробництва;
● піднести сільське господарство;
● запровадити семигодинний робочий день;
● провести пенсійну реформу;
● збільшити темпи житлового будівництва.
Інакше кажучи, дійсну мету реформ можна сформулювати так:
● виведення з кризи промисловості і сільського господарства,
● пришвидшення науково-технічного розвитку,
● скорочення економічного відставання від розвинутих країн Заходу.
● До цієї мети посувалися шляхом вирішення таких задач:
● певного розширення прав республік і місцевих органів влади з економічних питань;
● зацікавлення трудових колективів у результатах своєї праці коштом розширення їх прав;
● поліпшення кооперації і розподілу праці в рамках економічного регіону.