Українське та російське краєзнавство 1920 – 1930-х рр.: проблеми взаємодії та розвитку...
265
науково-дослідний інститут, який після смерті цього відомого ученого в 1934 році був ліквідований.
Поступово ліквідовуються і самодіяльні краєзнавчі структури в регіонах. Владу не влаштовувало навіть те, що більшість з них прийняла нові правила гри і зосередило свою діяльність на принципах соціалістичного будівництва. У 1932 році припиняє роботу і Український комітет краєзнавства. Не врятувало краєзнавчий рух і вивчення історії фабрик і заводів. На деякий час призупинилася агонія краєзнавства у зв’ язку із створенням « Історії громадянської війни ».
На противагу самодіяльності краєзнавчих структур, їх демократичності, влада ініціює створення принципово нових організацій, таких, як товариство краєзнавців-марксистів. Проте надумане заполітизування не оживило краєзнавство, а навпаки, привело його до повного організаційного занепаду.
На жаль, аналогічні процеси в історичному краєзнавстві протікали і в Росії, де воно також поступово витіснялося виробничим краєзнавством. Впродовж 1927 – 1930-х років в Росії від керівництва краєзнавчими процесами були усунені старі кадри Центрального бюро краєзнавства( ЦБК). У 1929 році припинено видання журналу « Краєзнавство » і « Вістей ЦБК ». Новий щомісячник « Радянське краєзнавство », який почав виходити в 1930 році, щоб догодити владі, став органом рішучої боротьби з « махровим буржуазним краєзнавством ». Почалася скажена критика неугодної історичної і соціально-економічної літератури, цькування авторів. До краєзнавців « чорносотенців, шовіністів, мракобісів » був зарахований навіть дослідник Усурійського краю В. К. Арсеньєв. Влада пішла на те, що в методологію краєзнавства почала вводити принципи партійності, класової спрямованості, плановості, залучали краєзнавців в здійснення індустріалізації, розвиток виробничих сил аграрного сектору. Методика впливу на краєзнавчі кадри була схожа з інструментарієм українських репресантів: критика, шельмування, чищення, арешти. Фізичним репресіям були піддані відомі дослідники Н. П. Анциферов, С. В. Бахрушин, І. М. Гревс, М. І. Смірнов та інші 17.
У середині 30-х років в деяких регіонах України, які мали досвід організації історико-краєзнавчих товариств приймаються заходи щодо реанімації краєзнавчого руху. Так, наприклад, 11 квітня 1936 року бюро Дніпропетровського обкому КП( б) У приймає рішення « Про роботу краєзнавчого товариства і про заходи щодо широкого розвитку самодіяльного краєзнавчого руху в області ». Прийняте рішення акцентувало увагу на швидкому створенні цієї структури. Були поставлені конкретні завдання виконавцям, особливо облплану, обкому комсомолу, обласному відділу народної освіти. Проте це рішення не було виконане, і краєзнавче товариство так і не приступило до роботи.