Українське та російське краєзнавство 1920 – 1930-х рр.: проблеми взаємодії та розвитку...
263
структури декларували принцип рівноправ’ я в діяльності громадських організацій, а з іншого боку— створювали перешкоди для діяльності краєзнавчих ланок, які виникли в дореволюційний час.
Історія Українського комітету краєзнавства як історія краєзнавчого руху в цілому переконливо свідчить, що ці структури не могли існувати в політичній атмосфері того часу. На початку 20-х років яскраво видимим є негативне ставлення структур влади до організацій і установ, діяльність яких базувалася і на національних пріоритетах. Про це свідчать спроби влади підпорядкувати своєму політичному впливу Українську академію наук. Під виглядом демократизації, наближення до державних завдань, економічного і ідеологічного життя, посилення виховання кадрів комуністівучених на ВУАН в середині 20-х років здійснюється політичний тиск. Їй висувають звинувачення як « вогнищу буржуазної української культури ». Такий тиск здійснювався також і на різні краєзнавчі організації, особливо ті, які виникли в 1917 – 1920 роках. Їх намагалися розформувати, влаштовуючи багаточисленні перереєстрації. Виявлялося недовір’ я і до наукових центрів, які виникли на початку 20-х років. Їх кількість так само намагалися обмежити. Так, на засіданні Комісії, організованої Наркоматом освіти для розгляду штатів наукових установ, 1 вересня 1924 року підкреслювалося, що в Україні існує близько 50 наукових товариств, але підтримку субсидіями можна зробити лише при зменшенні їх кількості до 20. Переслідуванню, політичному шельмуванню піддаються старі професорські кадри, які створювали фундамент наукового краєзнавства і були відомі в Україні і за її межами.
На середину 20-х років підходи державних структур до організації краєзнавства зазнали зміни. Підтримувалися ті краєзнавчі структури, які в своїй діяльності відходили від дослідження національно-культурних аспектів і в основу роботи ставили « виробничий принцип ». Підтвердженням цьому стала підготовка Першого Всеукраїнського З’ їзду з краєзнавства, ідею проведення якого висунув відомий учений-краєзнавець, завідувач кафедри Харківського ІНО Д. К. Зеленін. У 1923 році він звернувся до Народного комісаріату освіти України з листом, в якому запропонував провести такий з’ їзд, мотивуючи тим, що в Російській Федерації до цього часу вже пройшли Всеросійські і регіональні конференції. Пройшло майже 2 роки, а ідея ученого так і не була реалізована. З 15 напрямів, які він запропонував обговорити на з’ їзді, державні структури виділили лише один— дослідження виробничих сил.
Як відомо, перша Всеукраїнська конференція з краєзнавства відбулася 28 – 31 травня 1925 року, але з іншою тематикою. Її підготовка і підсумки показали настороженість тодішньої влади до подібного роду заходів, свідченням цього стала незначна кількість учасників конференції— більше 100.