Українське та російське краєзнавство 1920 – 1930-х рр.: проблеми взаємодії та розвитку...
261
( 1921 – 1934 рр.)» описує участь співробітників кафедри в підготовці І Всеукраїнської конференції з краєзнавства. Зокрема, наголошується, що Першою Всеукраїнською конференцією були прийняті такі пропозиції етнолого-краєзнавчої секції цієї кафедри, як: необхідність комплексного вивчення продуктивних сил України, розширення мережі краєзнавчих центрів з метою пролетаризації науки. Все ж автор дещо поспішно робить висновок про те, що на базі секції був створений Український комітет краєзнавства( УКК). Як відомо, до складу комітету увійшли лише два її співробітники— А. В. Ветухов, П. Г. Ковалівський. Робота органу комітету— журналу « Краєзнавство » з розвитку краєзнавства в Україні стала предметом досліджень В. В. Бездрабко.
Очевидно, всі ці погляди мають право на існування. З одного боку, краєзнавство в 20-х роках насправді пустило потужне коріння в суспільне життя. Воно звертало увагу на гострі проблеми дослідження історії, на збереження історико-культурної спадщини, розвиток народних традицій. Його характерною відмінністю було ще й те, що воно мало глибоке наукове підгрунтя. Серед організаторів краєзнавчих центрів були відомі в Україні учені: Д. І. Багалій, М. С. Грушевський, П. А. Тутковський, М. І. Яворський, А. П. Новіцький, А. М. Лобода, С. С. Дложевський, Ф. І. Шміт, А. Ю. Кримський, В. І. Вернадський, С. О. Єфремов, К. Й. Студінський, М. Є. Слабченко, В. М. Перетц, В. О. Геринович та інші. З іншого боку— всі інститути ВУАН активно співпрацювали з добровільними позаштатними кореспондентами. Так, в Комісії з вивчення Правобережної України було більше 150 добровільних помічників, в Кабінетах національних меншин— близько 200, а Етнографічна комісія в 1929 році мала близько 2000 кореспондентів 8.
Не менш цікаві праці, в яких досліджувалася діяльність Українського комітету краєзнавства( УКК), який в середині 20-х років сформувався на хвилі загального підйому руху з дослідження рідного краю. Відзначимо, що першими біографами вищезазначеного комітету були його члени, які в різних періодичних виданнях того періоду виступали з інформаційними проблематичними статтями, зокрема О. Лазаріс, К. Дубняк, П. Ковалівський, М. Криворотченко 9. Окремі згадки про Комітет були і в 50-х— на початку 60-х років у зв’ язку з розгортанням роботи з підготовки багатотомної історії міст і сіл.
В кінці 80-х років одним з перших почав вивчати діяльність Українського комітету краєзнавства відомий історик Ю. З. Данилюк. На IV Республіканській науковій конференції з історичного краєзнавства в 1989 році він зупинився на загальних результатах діяльності вищезазначеного комітету. Безумовно, на глибині висновків ученого позначилася відсутність достатньої кількості джерел 10. Проте це дослідження відкрило нову проблематику в наукових пошуках. У період незалежності України Ю. З. Данилюк знову