260 Віктор Савчук
дослідники культурологічного аспекту краєзнавства по-різному оцінюють період 20 – 30 рр. ХХ ст. Академік НАН П. Т. Тронько, наприклад, оцінює його як « злет краєзнавства », « золотий період краєзнавства » 2.
Такої ж позиції дотримується і академік РАН С. О. Шмідт. Він визначає цей час як « золоте десятиліття радянського краєзнавства », мотивуючи свою позицію тим, що в 20-х рр. воно сприймалося як « одне з характерних явищ радянській Росії », визнавалося масовим історико-культурним явищем, про його важливість вказувалося в резолюціях з’ їздів Рад, а краєзнавчі товариства характеризувалися як « органи самопізнання країни » 3.
Протилежну оцінку дають багато молодих учених, зокрема В. І. Очеретянко. Закликаючи не ідеалізувати краєзнавчий рух 20-х років, він підкреслює, що в цілому краєзнавчий рух не виправдав покладених на нього історичних завдань, які витікали з політики коренізації, метою якої було національнокультурне відродження. Це стосується і реалізації ідеї Горького з підготовки історії фабрик і заводів, відсутність належної результативності в русі за збереження пам’ ятників історії і культури. Цей дослідник стверджує, що період 20 – 30-х років був не тільки періодом не підйому українського краєзнавства, але і в деякій мірі загальмував серйозні наукові дослідження рідного краю. Нав’ язування марксистко-ленінської методології, підміна наукових підходів примітивними схемами, спроби зосередити краєзнавство на вирішенні суто економічних проблем того часу, ліквідація закладених в дожовтневий період науково-дослідних і громадських організацій, постійне переслідування, а то й усунення від роботи передових учених досить негативно вплинуло на подальший розвиток краєзнавчих досліджень 4.
Більш помірними поглядами вирізняються В. В. Ченцов 5, О. А. Удод. Зокрема О. А. Удод аналізуючи краєзнавство кінця 20-х— початку 30-х років позитивно оцінює вклад інституцій Всеукраїнської академії наук в розгортання історико-краєзнавчих досліджень, зокрема таких як: комісій краєзнавства Київської, Слобожанської, Одеської, комісії порайонного дослідження України. Одночасно з цим він підкреслює, що краєзнавство початку 30-х років вже не могло грати важливу роль в суспільному житті України, впливати на дослідження регіональних проблем 6.
Серед дослідників, які дотримуються аналогічної точки зору, можна виділити Л. Л. Бабенко, яка торкнулася цієї проблеми при вивченні ролі інтелігенції України. Проте відсутність достатньої кількості джерел не дозволила дослідниці зробити досить глибокі і об’ єктивні висновки 7.
Роль краєзнавства розглядалася у ряді дисертаційних досліджень. Так, І. В. Верба в роботі « Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в 20 – 30-х рр.» відзначив зв’ язок Українського комітету краєзнавства з краєзнавчими центрами цього регіону. О. М. Богдашина в праці « Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії Української культури ім. Д. І. Багалія