Лев Биковський як дослідник української книжкової культури
251
європейській книгознавчій думці. Л. Биковський розглядає книгознавство як комплексну науку, що включає такі складові: книгопродукція, книгорозповсюдження, книгоопис( бібліографія). Книгоопис, або бібліографія, здійснює кількісний і якісний опис книг, їх статистику, реєстрацію і систематизацію за різними історичними періодами. Л. Биковський відзначав, що бібліографія вивчає ці матеріали та здійснює на основі здобутих даних узагальнення, залучаючи їх для вивчення історії розвитку книжкової справи, а тим самим— загальної культури. Залежно від конкретних завдань бібліографія розпадається на аналітичну, або прикладну бібліографію, що аналізує книжкову продукцію, і синтетичну, або теоретичну бібліографію, що « індивідуалізує епоху », характеризує розвиток суспільства, « дух » епохи.
Книгознавча концепція Л. Биковського з часом трансформувалася. До книгознавства додатково включаються ряд ієрархічно підпорядкованих дисциплін: бібліотекознавство, друкарська, видавнича справа, реєстрація друків, книгарство. Книгознавство, на думку Л. Биковського, межує з палеографією, історією культури й літератури, а в галузі художній— з історією мистецтва. Книгопродукцію автор розглядав як процес виготовлення книги, рукописної й друкованої. Книгопоширення здійснюється через книгарні та бібліотеки, охоплюючи взаємовідносини книжкових фірм, внутрішні справи книгарень, способи транспортування творів друку, розповсюдження видань шляхом передплати. Бібліотечну справу Л. Биковський справедливо вважав важливою складовою книгопоширення.
Аналіз засвідчує, що з часом Л. Биковський замінив термін « книгоопис » на « книговживання », поділяючи його на загальнотеоретичну частину, предметом якої вважав теорію книговживання, і конкретно прикладну, предметом якої є способи пошуку потрібної книги й способи користування нею.
Конкретним завданням книговживання є найпродуктивніше читання книги, способи якого Л. Биковський поділяв на кілька груп: мнемотехнічний, книгоопис та книгочитання. Саме практичне застосування цих способів зумовило виникнення відповідних галузей, що історично розвивалися, а далі втратили своє значення в такій послідовності: мнемотехніка, бібліографія та раціональне читання. Л. Биковський доводить, що найдавнішою серед цих дисциплін є мнемотехніка, або наука про пам’ ять, її природу, про те, як її розвивати й раціонально використовувати. Він вважав, що розвинулось і набрало значення як самостійна дисципліна— раціональне книгочитання. Ця галузь книговживання відповідає на питання як треба читати, щоб з мінімальними витратами часу й енергії отримати від читання книги максимум інформації.
За Л. Биковським, читання книги складається з двох етапів— сприймання думок автора та осмислення їх. Він доводить, що у процесі читання « комбінуються »: людина, книжка й методи читання. А результатом взаємодії зазначених чинників є те, що енергія книги безпосередньо сприймається людиною.