242 Ірина Терлецька
Сталінська модель побудови соціалізму мала свої відмінності у порівнянні із ленінською. Якщо В. Ленін і його « гвардія » сподівались на світову революцію, пробували різні економічні методи врегулювання кризових явищ— НЕП, намагались будувати основи федеративної держави без ідеології великодержавного шовінізму, то Й. Сталін своєю « другою революцією зверху » докорінно змінив ситуацію. Він практично відмовився від ідеї світової революції, сконцентрувавши сили на більш актуальному завданні— побудові соціалізму в одній країні. У 1931 році заявив: « Ми відстали від передових країн на 50 – 100 років. Ми маємо пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть » 66. Сталін поставив за мету в надзвичайно стислий термін здійснити « великий стрибок » « великою державою »— пройти шлях індустріалізації. Безумовно, це вимагало надзусиль, фінансів, підтримки з боку підвладних. Тому ті методи організації і здійснення державної влади, які були в 20-ті роки лише однією з тенденцій, починаючи з кінця 20-х— початку 30-х значно розширились і абсолютизувались: тотальна етатизація, злиття партійного і державного апаратів, відсутність будь якої політичної опозиції, максимальна концентрація влади в одних руках і формування одноосібної диктатури, політичні методи вирішення економічних проблем, унітаризм, максимальний примус, терор і репресії. Все це і є тоталітаризм.
Головним способом вирішення всіх проблем став терор шляхом репресій. З жертвами Сталін, його оточення, владна номенклатура не рахувались. Вони являли собою владу маргіналів і технократів. Більшість номенклатури 30-х років ні вищої, ні середньої освіти не мала, а ті, що отримали її,— спеціальність мали технічну( найбільше), воєнну або партійну 67. Для вирішення надскладних суспільних завдань малоосвічені, не особливо талановиті, ментально « мілітаризовані », водночас вольові і жорстокі керманичі, інших методів, ніж воєнні, технократичні— тоталітарні, не уявляли, діяти по-іншому не вміли і не могли. Технократи( та ще й особливого « гартування ») ставились до людей як до неживої матерії— матеріалу, який підлягає « перековці », « утрусці », « усушці », « вибраковці », якщо матеріал непридатний, « стиранню на пил ». Стояло організаційне завдання— « наздогнати і перегнати », а все інше значення не мало. Тому тих, хто був невдоволеним, чимось заважав, або потенційно міг заважати, хто чинив бодай якісь, навіть опосередковані, спроби непокори; хто « відслужив » і не міг або не хотів працювати в надзвичайних умовах,— всіх репресували. Шляхом терору створювалась абсолютно слухняна, етнічно, соціально, політично гомогенна людська « машина »(« створення однозначності »), готова до « великих подвигів », а людські втрати— то « вибракуваний матеріал ». Легітимацію такому антигуманному курсу надавала сталінська ідеологія, якою було просякнуте все суспільне життя, свідоме формування