Сутність сталінізму: історіографічне осмислення в сучасній Україні і Росії
241
Авторський погляд на проблему
Прихильники теорії модернізації як парадигми у висвітленні сталінізму відкидають теорію тоталітаризму. З нашої точки зору, обидві теорії не суперечать одна одній. Побудова соціалізму в СРСР, починаючи від Жовтневого перевороту, і, закінчуючи « перебудовою », була однією з версій східного шляху модернізації країни, яка надто відстала від світового авангарду— індустріально розвинених країн Заходу. Модернізація у соціалістичній формі ґрунтувалась на іншому цивілізаційному підґрунті, ніж на Заході. Нині набула поширення теза про існування двох інституційно-цивілізацийних матриць, які склались і функціонують століттями,— західної і східної. Західна матриця базується на приматі індивідуалізму, ринковій економіці, заснованої на приватній власності, виборності органів політичної влади. Східна— на колективізмі, суспільно-службовій власності, унітаризмі, централізованій владі. Російська держава являла собою варіант східноєвропейської інституційної матриці, яка почала формуватись ще до Івана Грозного, а остаточного оформлення набула за його часів 62. Вона ґрунтувалась на засадах етатизації, колективізму, принципі « влада вища за багатство », бюрократизмі, військовій могутності і міцності держави, яка вважалась вищою цінністю, на слабкій потребі у свободі, замість якої— життя « у службі і тяглі »( вислів Г. Федотова). Жовтневий переворот фактично був потужною реакцією традиційної православної свідомості на експансію Заходу 63, « повстання мас проти історичної цивілізації Заходу ». Свого часу ще М. Бердяєв довів іманентну близькість комунізму російським традиціям, російській ментальності. Побудова соціалізму( модернізація порадянські) була спробою іншими ніж на ліберальному Заході шляхами досягнути суспільного успіху, подолати соціально-економічне відставання, позбавитись статусу європейської окраїни.
Методи, технології вирішення такого завдання мали не ринковий, не ліберальний, а тоталітарний характер. « Тоталітаризм не був політичною « помилкою історії »… він становив собою одну з можливих версій суспільного розвитку індустріальної доби » 64. « Не слід вважати, що тоталітаризм— іманентний продукт певних ідеологій. Скоріш він є результатом стратегій партії меншості в умовах, коли вона не хоче віддавати владу », « тоталітаризм— система технологій, здатна підкупити своєю ефективністю представників різних ідеологій » 65. Країни, які у другій половині 1920-х рр. опинились у стані системної кризи і прагнули економічного і соціального реваншу, хоч і мали різний тип економіки, різні правлячі партії з різними ідеологіями, обрали тоталітаризм як технологію швидкого вирішення складних, затяжних проблем. Це дозволяло максимально сконцентрувати сили для « мобілізаційного стрибка ». Не маючи ефективних результатів свого « проекту », підтримки ззовні, більшовики на чолі із Сталіним могли втратити владу.