198 Віктор Крупина
Планово-директива економіка Радянського Союзу продовжувала жити за своїми, відомими лише у Кремлі, законами. СРСР відповів збільшенням поставок енергоносіїв та сировини у західноєвропейські країни, що загальмувало інноваційне оновлення країни.
Валютні рахунки Ради Міністрів УРСР формувалися наступним чином. Джерелами надходження валюти були понадпланові поставки товарів на експорт у розмірі 80 – 100 % валового виторгу, половина прибутків від продажу сувенірів та подарунків за валюту, 10 % від обслуговування іноземних туристів. Підприємства, що здійснювали планові поставки на експорт, отримували у своє розпорядження за це від 1 до 6 % валютної виторгу. У 1978 році порядок відрахувань був частково змінений, зокрема, нарахування валюти за обслуговування іноземних туристів, продаж сувенірів, ліцензій та операції Всесоюзного об’ єднання « Зовнішпосилторг » здійснювалося на спецрахунки республіки без права використання до особливих розпоряджень 7. Усі валютні рахунки відкривалися у Зовнішторгбанку СРСР у Москві.
Накопичена валюта використовувалась за призначенням у обмежених розмірах, що обумовлювалось складною процедурою погодження закупівель спочатку з Радою міністрів УРСР, а потім з ЦК КПУ. З року в рік валюта накопичувалась. Зростання її обсягів на рахунках українського уряду спокушувало Москву безповоротно « позичати » валюту, як це сталося у 1978 році, коли Зовнішторгбанк списав з рахунків Ради міністрів УРСР на « спеціальні цілі » 1,8 млн. рублів( майже 20 %). У 1981 році подібним чином(« на загальносоюзні цілі ») республіка примусово безповоротно виділила 7,4 млн. рублів 8. Накопичення значних сум дещо непокоїло українське керівництво, тож після зауваження В. Щербицького— «... накопичувати такі суми республіці не варто. Гроші розумно треба пускати у справу »— кількість відмов поменшала, натомість з’ явилися випадки « неповного задоволення прохань » 9.
Контролюючі та перевіряючі органи періодично інформували ЦК про нераціональне використання « інвалютних рублів ». Спрямовані на технологічну модернізацію, вони нерідко використовувалися не за призначенням. Згідно Інструкції про порядок відрахування, використання і облік іноземної валюти, затвердженої Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР 30 листопада 1967 р., кошти могли використовуватися передовсім для закупівлі технологій, ліцензій, новітнього устаткування, приладів, обладнання для виготовлення експортної продукції або покращення її якості. При цьому мав бути відсутній вітчизняний аналог купованого. Дбали також і про міжнародний імідж СРСР, комфорт іноземних туристів, для чого купували вишукане готельне обладнання та покращували інфраструктуру для обслуговування гостей країни Рад.