196 Віктор Крупина
У своєму листі П. Шелест пропонував створити Торговельно-промислову палату України, диверсифікувати зовнішню торгівлю радянських республік, що до того відбувалася через Москву. У цьому були свої резони. Планова система торгівлі, що налічувала громіздкий апарат у центрі та його периферійні відділи, не сприяла гнучкому реагуванню на кон’ юнктуру і потреби зовнішнього ринку, гальмувала роботу з виявлення перспективних товарів, послуг і ринків. Надцентралізована система зовнішньоекономічної діяльності була незахищеною перед зловживаннями, свавіллям, що дозволяло легко блокувати роботу цілих підприємств. Наприклад, як доповідав 3 вересня 1978 р. начальник Львівського обласного управління КДБ першому секретарю обкому КПУ В. Добрику, керівництво московського тресту « Електромережаізоляція » блокувало підписання вигідного договору з Фінляндією підпорядкованого йому Львівського ізоляторного заводу, оскільки переговори проводилися не на території іноземного замовника. У той же час завод працював не на повну потужність 6. Очевидно, що республіканські керівні структури не допустили б подібного.
Інформаційні повідомлення на адресу ЦК КПУ про ситуацію із зовнішньоекономічними операціями відображали не лише виконання / невиконання плану, але й супроводжувалися короткими характеристиками особливостей. Неодмінним елементом були відомості про брак та дефекти, що їх виявлено у поставлених товарах, обладнанні, матеріалах. Наприклад, у 1967 році з-за кордону надійшло 288 рекламацій на низьку якість сировинних і продовольчих товарів, у 1970 році радянські представництва за кордоном надіслали українським підприємствам-експортерам 161 скаргу. Порівняно з 1975 р. кількість скарг від іноземних споживачів у 1980 році зменшилась майже удвічі, однак і надалі вони були неодмінним елементом закордонних поставок. У списках неякісних товарів і несумлінних постачальників фігурували мопеди Львівського мотоциклетного заводу, верстати Одеського заводу радіально-свердлильних верстатів, вантажні автомобілі Кременчуцького автомобільного заводу, тепловози Ворошиловградського тепловозобудівного заводу, легкові автомобілі Запорізького заводу « Комунар », мотори Мелітопольського моторного заводу, трактори Південного машинобудівного заводу та ін. Не відзначалися бездоганною якістю й українські продовольчі товари, чимало з яких не допускали на експорт внутрішні контролюючі органи.
Хронічним явищем експортних операцій Радянської України були недопоставки іноземним партнерам товарів, сировини та обладнання. Вони органічно випливали зі стану внутрішньої незорганізованості та планових засад функціонування економіки. Зокрема, у 1968 році з 105 найголовніших видів експортної продукції річне завдання було виконано лише щодо