Експортні поставки Української РСР у другій половині 1960-х— першій половині 1980-х років...
195
неафішована торгівля зброєю. Радянський Союз активно і масштабно озброював азійські та африканські країни, спонукаючи їх стати на комуністичний шлях розвитку. На початку 1980-х рр. СРСР експортував близько 25 % усього озброєння і бойової техніки, що вироблялися в країні. На 1991 р. у різних країнах нараховувалося майже 50 млн. автоматів Калашнікова. За поставки з початку 1960-х до 1991 року борг азійських і африканських споживачів за ці товари складав 32,2 млрд. дол. США 4. Військово-технічні поставки частково здійснювалися в борг, тому за більшу частину зброї та техніки Радянський Союз не отримав коштів. Цей вид зовнішньоекономічної діяльності виявився напівблагодійною допомогою.
Постачання за межі СРСР товарів, робіт та послуг та їх номенклатура повністю контролювалися кремлівськими високопосадовцями. Поставки здійснювалися за нарядами-замовленнями Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР та Державного комітету СРСР із зовнішньоекономічних зв’ язків.
Досить широкою була географія зовнішньоторговельних партнерів Радянської України. За період « застою » кількість країн-споживачів продукції української економіки зросла з 87 країн у 1967 році до 105 країн світу в середині 1980-х років. Розширення кола контактів відбувалося за рахунок « країн, що розвиваються », тоді як стосунки з 12 соціалістичними державами були стабільними, а зв’ язки з капіталістичними країнами розширювались повільно. За вказаний період майже на 20 % зросла кількість підприємств-експортерів, досягнувши у середині 1980-х років 1200 суб’ єктів господарювання.
Зовнішньоекономічна діяльність була питанням політичним. Про це свідчить спроба першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста добитися відкриття Торгово-промислової палати України. 2 серпня 1965 р. перший секретар ЦК КПУ П. Шелест написав листа в ЦК КПРС, в якому вказував на зростання авторитету Радянської України на міжнародній арені. Посилаючись на представників низки країн, що розвиваються та капіталістичних країн, які піднімали питання щодо налагодження безпосередніх економічних зв’ язків із Радянською Україною( оскільки пряма торгівля для їх країн із СРСР була неможливою через невирішеність низки питань), П. Шелест називав налагодження республікою прямих зовнішньоекономічних зв’ язків питанням, що « заслуговує на увагу ». Але навіть сама розмова про УРСР як самостійного суб’ єкта зовнішньоекономічної діяльності мала негативні наслідки для її ініціатора. Реакція Л. Брежнєва та його оточення була несподіваною: 2 вересня 1965 р. на засіданні президії ЦК КПРС першого секретаря української партійної організації було піддано нищівній критиці за « необачність, незрілість », « підрив монополії зовнішньої торгівлі », « розхитування єдності народу » 5. Шелеста обвинувачували у принципових політичних помилках, але економічних контраргументів наведено не було. І це при тому, що через рік після участі у відстороненні М. Хрущова П. Шелест був у Кремлі у фаворі.