188 Наталія Лаас
колгоспів оплачували працю своїм робітникам нижче діючих тарифних ставок у радгоспах( тобто менше 70 руб. на місяць), зокрема у 609 колгоспах оплата праці була нижче 60 руб. місячно. Серед союзних республік Україна займала одне з останніх місць за рівнем оплати праці колгоспників 52.
В оплаті праці робітників, службовців, працівників колгоспів та радгоспів спостерігалися суттєві регіональні відмінності. Серед робітників промисловості найвищий рівень середньомісячної оплати праці у другій половині 1970-х рр. був у Ворошиловградській( 202 руб.), Донецькій( 202 руб.), Дніпропетровській( 173 руб.) областях. У радгоспах найбільше платили в Кримській( 137 руб.), Запорізькій( 128 руб.) та Харківській( 127 руб.) областях, найменше— у Рівненській( 84 руб.). Подібна система помітна і в оплаті праці колгоспників: найменш забезпеченими були працівники західних областей( Волинська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська— до 70 руб.), найбільше отримували у східному та південному регіонах( Донецькій, Херсонській, Кримській областях— 127 – 134 руб.) 53.
Тенденції зростання матеріального благополуччя були характерними і для пенсіонерів, хоча суми пенсій були безперечно нижчими, ніж заробітна платня. У 1967 р. сума середньомісячної пенсії за віком складала 52,7 руб. Втім для різних категорій осіб розмір пенсії суттєво відрізнявся: за окремими тарифами платили пенсіонерам-військовослужбовцям, пенсіонерам громадянської та імперіалістичної воєн, персональним пенсіонерам місцевого, республіканського та союзного значення. Середньомісячний розмір пенсії у 1967 р. інваліда І групи становив 68,6 руб., інваліда ІІ групи— 49,6 руб., пенсіонера-колишнього голови колгоспу, спеціаліста, механізатора— 37,4 руб., у той час як персональний пенсіонер республіканського значення отримував 72,9 руб., союзного— 92,7 руб. 54.
З 1965 р. після прийняття рішення про призначення пенсій колгоспникам, різко збільшилася категорія населення пенсіонерів-колишніх колгоспників, що отримували грошову допомогу за віком. Якщо у 1965 р. таких було близько 40 тис. чол., то на 1966 р.— вже 2 млн. 150 тис., середньомісячна пенсія яких становила 12,4 руб. 55. Загалом не набагато вищою була пенсія колгоспникам за втратою працездатності: інвалід І групи отримував 15,5 руб., ІІ групи— 12,6 руб. 56. З часом пенсії колгоспникам зростали, хоча так ніколи і не досягли рівня робітників і службовців. У суспільстві існувала, хоча й не надто поширена, практика призначення персональних пенсіонерів-колгоспників, однак за їх матеріальний добробут дбала не держава, а безпосередньо колгоспи. Рішення приймалося загальними зборами колгоспу, а гроші виплачувалися з його суспільних фондів. Наприклад, у Вінницькій області сума таких дотацій становила 18 руб. на місяць 57.