184 Наталія Лаас
брежнєвської доби. Завідуючий магазином чи складом, комірник, начальник відділу постачання, головний чи старший бухгалтер, експедитор— ось далеко не повний перелік професій, офіційна зарплатня на яких була досить низькою, і які попри те користувалися шаленою популярністю серед населення. Для батьків записати дитину до харчового чи торговельного технікуму фактично означало забезпечити їй сите майбутнє.
Праця у легкій та харчовій промисловості забезпечувала близькість до « дефіциту »( докладно розроблена проблема дефіциту в працях Я. Корнаї). « Дефіцит » та « імпорт »— два культи радянського соціуму брежнєвської епохи. Наявність у сім’ ї продуктів обох цих категорій свідчило не лише про матеріальний достаток, а й про соціальний престиж. Цитрусові, шпроти, натуральна кава, червона ікра, дунайський оселедець, майонез, « Київський торт », « московська ковбаса », мотоцикл « Ява », касетний портативний магнітофон, джинси, поліетиленовий пакет, чобіт- « чулок »— це брежнєвські символи статусної ієрархії, а не просто матеріальні речі, які можна купити за гроші. Дефіцит та імпорт зазвичай купували на « чорному ринку ». У 1972 р. щодо всієї вартості покупок у громадян покупки на « чорному ринку » у робітників і службовців становили 54 %, у колгоспників— 65 %. Хоча асортимент придбаних товарів був абсолютно різний: робітники найбільше витрачалися на модні якісні речі, дбаючи про свій зовнішній вигляд,— одяг, трикотажні вироби, взуття. Колгоспники, яких мода цікавила мало, дбали про покупку дефіцитних будівельних матеріалів 39.
Дефіцит( за своєю природою явище економічне— нестача певних товарів у продажу, що породжує на них підвищений попит) був потужним чинником соціальної стратифікації у радянському суспільстві. Доступ до дефіцитних речей структурував населення на окремі групи у двох категоріях: за родом занять— професійний параметр( теорії Є. Осокіної та Дж. Геслер) та за місцем проживання— географічний параметр.
До найбільш забезпечених дефіцитними товарами належала партійнодержавна номенклатура, найвищі прошарки інтелігенції, які постійно отримували « пайки » поза системою відкритої торгівлі. « Пайкове » забезпечення було ознакою їх соціального статусу, привілеєм, не доступним для інших соціальних груп. Для цих категорій населення був відкритий « чорний хід » магазина чи продуктової бази— одного із символів « епохи застою »,— саме вони могли першими відбирати найкращий товар. Упривілейованими були всі професії, що тією чи іншою мірою долучалися до системи продажу та розподілу товарів— працівники торгівлі, баз, складів, організацій постачання тощо. Всі інші громадяни шукали знайомств, щоб отримати бажаний товар, за який додатково розплачувалися передусім взаємною послугою.