182 Наталія Лаас
обраховували громадян. Багато підприємств продовжували реалізацію масової продукції( швейні вироби, головні убори, взуття) за цінами, встановленими на вироби за індивідуальним замовленням. Обраховували також шляхом неправомірних надбавок за терміновість чи виїзне обслуговування для сільського населення. Внаслідок цього працівники служби побуту отримували надвисоку заробітну плату. Як наприклад, у фотоательє Хмельницького міськпобуткомбінату заробітна плата фотографів була 360 – 380 руб., в окремі місяці— до 700 руб., тоді як зазвичай середній їх заробіток становив 80 – 160 руб. 30.
Того ж 1976 р. було перевірено 26,5 тис. торгівельних підприємств, з них у 15,2 % виявлено обрахування, обміри, обважування, у 5,7 %— порушення державних роздрібних цін, 7,8 %— приховування товарів підвищеного попиту. Відкрилися й факти продажу товарів зі складу та підсобних приміщень, порушення норм відпуску в одні руки 31. Втім, цифри перевірки очевидно занижені і вказані явища мали більш масовий характер.
Продавець, роблячи послугу покупцю, часто чекав за це матеріальної винагороди. Так, за 1972 – 1974 рр. працівники фірми « Меблі » Дніпропетровської області реалізували 70 імпортних меблевих гарнітурів, 10 ковдр, 8 торшерів-бра, вимагаючи за це хабарі від 50 до 600 руб. 32.
Втім, отримання неформальних прибутків було не лише привілеєм долучених до систем розподілу осіб. Розтрати та розкрадання були, мабуть, найбільш невід’ ємною складовою повсякденного життя брежнєвської доби. « Недолив, усушка, утруска »— слова знайомі і близькі кожному радянському громадянину. Державне майно перестало становити безумовну цінність і в свідомості громадян утвердився всім відомий вираз про те, що все спільне— то нічиє, а отже кожен чимшвидше хотів стати його власником. Фундаментальний злам параметрів радянської повсякденності можна визначити у такий спосіб: якщо за сталінських часів нічним кошмаром пересічного радянського громадянина було НКВД, то у брежнєвський— « ОБХСС »(« отдел по боротьбе с хищениями социалистической собственности »). Майнові злочини становили основний фактор зростання загального рівня злочинності у країні. Наприклад, у звіті про діяльність органів прокуратури за 1970 р. повідомлялося, що за розкрадання(« хищения »), крадіжки, розтрати до кримінальної відповідальності було притягнуто більше 25 тис. осіб, діями яких нанесено збитків державі на суму близько 8 млн. руб. Найбільш поширені майнові злочини були в системі споживчої кооперації, будівельних організаціях, на транспорті, найбільше дрібних крадіжок спостерігалося у харчовій, м’ ясо-молочній, легкій промисловості. Загалом в Україні серед всіх видів злочинів судимість за розкрадання у великих розмірах( на 10,5 %) та спекуляцію( на 15,8 %) зростала