Матеріальне повсякдення населення в українському радянському соціумі епохи « застою »...
179
для кожної особи спровокувала ситуацію, коли кожен хотів володіти легковим автомобілем. Якщо на середину 1960-х рр. кількість осіб, що мали машину, налічувала лише 200 тис. осіб 14, то у подальшому ця цифра стрімко зростала. Типовий розподіл на право придбати індивідуальну машину на перше місце ставив керівництво, за ним слідував заслужений раціоналізатор чи кваліфікований працівник зі стажем роботи більше 10 років, потім звичайний робітник чи службовець.
Брежнєвська доба— це час, коли радянські громадяни покидали бараки, гуртожитки і комуналки та переселялися до власних квартир. Власне житло радянської сім’ ї могло перебувати в індивідуальній, кооперативній чи державній власності, при цьому в кожному з цих випадків вважалося своїм. Одинокі робітники та службовці, а також молоді сім’ ї найчастіше проживали в гуртожитках. За символічну плату( робітник, який проживав у гуртожитку робітничого селища платив 2,80 руб. на місяць у 1966 р. при зарплаті 90 руб. 15) якість житлових умов була не завжди на високому рівні.
Найбажанішим способом придбати власне житло у брежнєвський час було отримати державну квартиру. Протягом усієї епохи будівництво житлового фонду велося швидкими темпами, втім недостатніми для повного задоволення потреб громадян. Наприклад, керівники Чернівецької області писали до Києва, що виділених на житлове будівництво коштів у 1971 р. вистачить лише на закінчення перехідних об’ єктів, будівництво яких було розпочато 1970 р., гуртожитків профтехучилищ та ремонтно-будівельної організації, будинок готельного типу для молодих сімей. У той же час у черзі на одержання житлової площі перебувало 9072 сімей, з яких пільгових категорій— інвалідів війни та сімей загиблих— 178, демобілізованих офіцерів— 68, хворих відкритою формою туберкульозу— 57 16. Станом на 1980 р. в Україні на квартирному обліку перебувало 1,4 млн. сімей 17, до 1986 р. ця кількість зросла до 1,7 млн. У першій половині 1980-х рр. через збільшення бажаючих отримати державну квартиру житлове забезпечення дещо погіршилося. Щорічно на 100 сімей усіх пільговиків надавалося 17 – 28 квартир, на 100 багатодітних сімей та одиноких матерів— 10 – 22. Ще гіршою ситуація була із забезпеченням житла молодятам, які, як правило, чекали житла 10 – 16 років. За роки одинадцятої п’ ятирічки таким сім’ ям щорічно на 100 сімей надавали лише 6 – 9 квартир 18. Втім у радянський час квартирне питання полягало не в тому, отримати помешкання чи ні, а тому— як швидко це можна зробити.
Одним з шляхів отримання житла стало створення кооперативів для будівництва квартир. Вони організовувалися при міських і районних житлових управліннях, у міських і районних відділах комунального господарства виконкомів місцевих Рад, а також при підприємствах, установах та організаціях. Зазвичай багатокімнатний кооперативний будинок будувався