Жінка в радянському суспільстві: офіційний образ і реальна практика
171
мірою починає залежати від успіхів її дітей, її материнських « талантів ». Окрім вигодовування грудної дитини, догляду за нею, придбання одягу, приготування їжі, навчанням основи уявлення про оточуючий світ, про комуністичну мораль, на жінку покладалася відповідальність за правильну підготовку дитини до школи, її успішність, розвиток звички до культурного проведення вільного часу 25.
Безумовно, наведені вище приклади є лише окремими штрихами до з’ ясування місця, ролі і статусу жінки в радянському суспільстві. Неможливо, та й мабуть немає необхідності намагатися моделювати універсальний образ радянської жінки. Адже в повоєнному суспільстві радянська система різним верствам і групам населення як в індивідуальному, так і в загальному порядку, пропонувала, нарівні з матеріальними труднощами, цілу обійму постійних стресових ситуацій.
Одним з наслідків війни виявилася численна кількість вдів і сиріт, які не тільки страждали від втрати близьких людей, а ще й змушені були самотужки, без чоловічої підтримки, відбудовуватися, боротися за харчування, за виживання, за отримання певного соціального статусу. Ситуація ускладнювалася для тих жінок, які не мали освіти і, разом з тим, у силу численних обставин не могли дозволити собі таку розкіш, як навчання— як результат, їх працю в державі використовували на численних некваліфікованих роботах. Більш того, попри наявні статистичні показники рівня освіти і професійної підготовки жінок, у зв’ язку з закріпленим подвійним навантаження, оформилася стійка специфіка професійної зайнятості жінок— некваліфікована і малокваліфікована праця, переважно ручна, важка, що не потребує ніякої професійної підготовки. Спостерігалося замкнуте коло— жінки важко працювали, але не мали достатніх коштів на прожиття. Мінімальні залишки від заробітної плати вкладалися у домашнє натуральне виробництво, зокрема в селі, за рахунок нього і виживали, особливо в перше повоєнне десятиліття.
Щоправда навіть тяжка праця не вберегла від голоду 1947 р., коли увесь наявний врожай на колгоспних полях України під пильним оком партійних функціонерів повністю вивозився з колгоспу. В цей час жорстоко каралося будь-яке намагання зберегти хоч частку врожаю. Люди продовжували жити в умовах постійного контролю з боку системи ще тривалий час. Інколи до абсурду доходили покарання, в т. ч. і жінок за окремі покарання. Зокрема, за період з 1 січня по 1 жовтня 1950 р. перевіряючими органами припинено у т. ч. справи про крадіжку соломи, неповернення грошей за будівництво хати, крадіжка кавунів, здача молока з невідповідною жирністю, зібрання дітьми колосків на колгоспному полі, крадіжка 2 кг картоплі 26 тощо. В анонімному листі у Президію ВР УРСР( від 17.07.1950 р.) колгоспники наступним чином характеризували своє існування: « На хліб неврожай в