172 Мирослава Смольніцька
колгоспах, ми вже знаємо, що нічого не дадуть, а помирати з голоду не хочеться. Запасів у нас немає, грошей також майже нічого, злидні заставляють робити злочини, а за ті злочини, які б вони не були, покарання одне— 10 років тюрми і на Урал або в тайгу, бо туди необхідна безплатна робоча сила, у нас називають організований набір через тюрму. В нас в Україні є такі села, де з 100 хат у 80 чи навіть більше один з сім’ ї засуджений на 10 і більше років. Війна наробила сиріт і вдів, а ми штучно продовжуємо їх робити. Замість виховної роботи з боку керівників чути лише погрози— суд та тюрма » 27.
У повоєнному суспільстві влада цілеспрямовано продовжувала багатовекторну практику штучного витіснення численної кількості людей( і чоловіків, і жінок) в маргінальне становище стосовно більшості членів суспільства( серед них були і засуджені за різноманітні покарання, і обмежені в правах репатрійовані громадяни, і т. зв « вороги українського народу— буржуазні націоналісти »). Як результат така політика тиску тією чи іншою мірою стосувалася практично кожного члена суспільства, що приводило до необхідності знаходитися перед вибором, яку життєву стратегію обрати, щоб вижити.
Таким чином, образ, пропагований радянською ідеологією у повоєнні десятиліття представляє нам жінку-трудівницю, рівноправну сподвижницю чоловіка у виробничому процесі. Соціологи, глибше проаналізувавши характер тендерних відносин в суспільстві, пропонують нам розглядати радянську жінку з погляду функціонування гендерної програми « контракт працюючої матері ». Дослідники, що збирають і опрацьовують усні свідчення акторів історії допомагають ввести в науковий обіг розуміння світосприйняття, щоденну практичну реалізацію у всіх сферах життя кожної індивідуальної жінки з погляду гендерних взаємодій у суспільстві, деталізують індивідуальне жіноче повсякдення.
Враховуючи напрацювання попередників з даного питання а також власні спостереження приходимо до висновку, що радянська жінка— це могутній екстенсивний трудовий ресурс, який був мобілізований державою для виконання різнопланових завдань. Жінкам для повноцінної реалізації на рівні з чоловіками пропонувалися різноманітні рольові моделі, проте в реальності лише обмежена кількість жінок могла ними скористатися. Попри явні виконувані рольові моделі згідно стереотипів « жінка-трудівниця », « жінка-мати » тощо можна спостерігати зовсім відмінні стратегії виживання і моделювання поведінки, залежно від того, до якої суспільної верстви належала жінка, або ж яке мала місце в рамках соціальної стратифікації. Тема « місце жінки в радянському суспільстві »— багатопланова, різнорідна, і потребує глибокого занурення в дослідження, тому що кожна жінка це нова історія, це відмінна повсякденність в її оточенні, це відмінна практика поведінки.