Спроби « соціалізації » радянської економіки в роки хрущовської « відлиги »( 1955 – 1965 рр.)
персональних пенсій були: союзного значення— 2000 руб., республіканського— 1200 руб., місцевого— 600 руб. Розрив між колгоспникомпенсіонером і пенсіонером союзного значення був майже 17-кратним. До того ж, персональним пенсіонерам надавався значний набір соціальнопобутових пільг, до якого входили: 50 % знижка в оплаті житлової площі і комунальних послуг, прикріплення до спеціальних поліклінік, оплата ліків за рецептами лікарів у розмірі 20 % їхньої вартості. Особи, які мали тривалий партійних стаж, мали щорічно отримувати безкоштовно путівку чи компенсацію або щорічну грошову допомогу в розмірі двомісячної пенсії. Такі диспропорції у сфері пенсійного забезпечення населення не могли сприяти встановленню соціальної рівноваги в суспільстві і не були стимулом для його інтенсивного розвитку. Вони засвідчували лише про посилення соціальної диференціації в радянському суспільстві і подальше обособлення партійно-державної номенклатури в його соціальній структурі. Тиск на соціальну сферу з боку парт-держструктур наростав, оскільки кількість управлінців постійно збільшувалася. Протягом 1960 – 1965 рр. вона зросла з 273 до 304 тис. осіб 17.
Загалом же, період хрущовської « відлиги » характеризується помітним зростанням добробуту населення порівняно із періодом сталінської диктатури.
Одним із свідчень цього може бути зменшення показників малюкової смертності. Якщо у 1953 р. з кожної тисячі новонароджених до одного року не доживали 68 дітей, то в 1964 р. цей показник знизився до 29 18.
Важливим показником були середньорічні темпи приросту грошових доходів населення протягом 1961 – 1965 рр. Всього грошові доходи населення зростали щорічно на 8,1 %, грошові доходи від колгоспів— на 15,8 %, надходження від продажу продуктів сільського господарства і кооперації— 1,2 %, пенсії і додаткові виплати— 7,9 % 19.
Соціально-економічні реформації змінили на краще життєві стандарти українців. Збільшення грошових доходів населення дозволило підвищити зростання витрат грошових коштів населення на купівлю товарів, а також на оплату різних видів послуг. За ті ж роки, 1961 – 1965, темпи зростання витрат щорічно становили: на купівлю товарів— 6,9 %, оплату послуг та інші нетоварні витрати— 8 %, обов’ язкові платежі і добровільні внески— 7,5 % 20. Розрив між доходами і витратами населення України, як бачимо, був суттєвим і пояснювався недостатнім забезпеченням системи торгівлі товарами широкого вжитку та відставанням сфери послуг. Так, у республіці майже не зростали витрати населення на відвідування кіно. Повільно розвивався туризм, різні атракціони та інші видовищні послуги. Між тим, ряд послуг і товарів не були адекватними заробітній платі і залишалися недоступними для переважної більшості населення. Зокрема, у 50-х роках
17