16 Віктор Даниленко
Україні паспортної системи у 1933 р. Це означало, що 40 % населення стало соціально мобільним, позбавилось формально колгоспно-кріпацької залежності. Колгоспники одержали право змінювати місце проживання, переїжджати в міста чи інші населені пункти. На селі, як і в місті, розширювалася мережа закладів охорони здоров’ я, торгівлі, побутового обслуговування й громадського харчування, вдосконалювалася їхня структура, поліпшувався кадровий склад та матеріально-технічна база, розширювався асортимент товарів і послуг.
Суттєво змінився соціальний статус колгоспного селянства. З ненадійного союзника, класу, який « постійно і у великій кількості міг породжувати капіталістичні елементи, капіталізм », селяни за М. Хрущова перетворювалися в « активних будівників комунізму », « повноправних членів радянського суспільства ». Кількість селян, як у абсолютній чисельності, так і в питомій вазі серед загальної маси населення неухильно зменшувалася.
Тривалий час селяни були позбавлені державного пенсійного забезпечення. Соціальна підтримка від колгоспів людей старшого віку була мінімальною. Колгоспні каси взаємодопомоги були фактично безпомічними. Кожен колгосп самостійно встановлював пенсії для літніх людей. Їх розміри залежали від прибутків колгоспу. Загалом же рівень колгоспних пенсій був вкрай низьким. В таких умовах держава почала брати на себе частину функцій щодо пенсійного забезпечення колгоспників. Пенсійне забезпечення було поширене на фахівців і керівних кадрів колгоспів, а також працівників, які перейшли на роботу в колгосп у зв’ язку з реорганізацією машинно-тракторних станцій. Право на державні пенсії отримали й інші категорії колгоспників: колишні робітники та службовці державних підприємств, які мали необхідний трудовий стаж; інваліди, які втратили працездатність на військовій службі або під час виконання державних та громадських обов’ язків; колгоспники, які навчалися у вищих навчальних закладах, аспірантурі, докторантурі, школах, курсах з підготовки колгоспних кадрів.
15 липня 1964 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, відповідно до якого була створена єдина система пенсійного забезпечення колгоспників. Установлено пенсії за віком, інвалідністю, у разі втрати годувальника, вагітності та пологів. За віком колгоспники-чоловіки отримали право на пенсію від 65 років( при стажі роботи не менше як 25 років), колгоспниці— від 60 років( при стажі роботи від 20 р.). Мінімальний розмір пенсії дорівнював 12 крб., а максимальний 102 руб. щомісяця. Пенсії колгоспникам були значно нижчими, ніж робітникам і службовцям, не говорячи вже про персональні пенсії. Персональні пенсії в Україні, як і загалом в СРСР, призначалися за особливі заслуги перед радянською владою. У 1956 р. максимальні розміри