16 Віктор Даниленко
Україні паспортної системи у 1933 р . Це означало , що 40 % населення стало соціально мобільним , позбавилось формально колгоспно-кріпацької залежності . Колгоспники одержали право змінювати місце проживання , переїжджати в міста чи інші населені пункти . На селі , як і в місті , розширювалася мережа закладів охорони здоров ’ я , торгівлі , побутового обслуговування й громадського харчування , вдосконалювалася їхня структура , поліпшувався кадровий склад та матеріально-технічна база , розширювався асортимент товарів і послуг .
Суттєво змінився соціальний статус колгоспного селянства . З ненадійного союзника , класу , який « постійно і у великій кількості міг породжувати капіталістичні елементи , капіталізм », селяни за М . Хрущова перетворювалися в « активних будівників комунізму », « повноправних членів радянського суспільства ». Кількість селян , як у абсолютній чисельності , так і в питомій вазі серед загальної маси населення неухильно зменшувалася .
Тривалий час селяни були позбавлені державного пенсійного забезпечення . Соціальна підтримка від колгоспів людей старшого віку була мінімальною . Колгоспні каси взаємодопомоги були фактично безпомічними . Кожен колгосп самостійно встановлював пенсії для літніх людей . Їх розміри залежали від прибутків колгоспу . Загалом же рівень колгоспних пенсій був вкрай низьким . В таких умовах держава почала брати на себе частину функцій щодо пенсійного забезпечення колгоспників . Пенсійне забезпечення було поширене на фахівців і керівних кадрів колгоспів , а також працівників , які перейшли на роботу в колгосп у зв ’ язку з реорганізацією машинно-тракторних станцій . Право на державні пенсії отримали й інші категорії колгоспників : колишні робітники та службовці державних підприємств , які мали необхідний трудовий стаж ; інваліди , які втратили працездатність на військовій службі або під час виконання державних та громадських обов ’ язків ; колгоспники , які навчалися у вищих навчальних закладах , аспірантурі , докторантурі , школах , курсах з підготовки колгоспних кадрів .
15 липня 1964 р . Верховна Рада СРСР прийняла закон , відповідно до якого була створена єдина система пенсійного забезпечення колгоспників . Установлено пенсії за віком , інвалідністю , у разі втрати годувальника , вагітності та пологів . За віком колгоспники-чоловіки отримали право на пенсію від 65 років ( при стажі роботи не менше як 25 років ), колгоспниці — від 60 років ( при стажі роботи від 20 р .). Мінімальний розмір пенсії дорівнював 12 крб ., а максимальний 102 руб . щомісяця . Пенсії колгоспникам були значно нижчими , ніж робітникам і службовцям , не говорячи вже про персональні пенсії . Персональні пенсії в Україні , як і загалом в СРСР , призначалися за особливі заслуги перед радянською владою . У 1956 р . максимальні розміри