Спроби « соціалізації » радянської економіки в роки хрущовської « відлиги » ( 1955 – 1965 рр .)
Каховського виробничого управління Херсонської області , Тульчинського управління Вінницької області та Ковельського управління Волинської області оплату праці механізаторів залежно від кількості виробленої продукції . Це забезпечувало більш ефективне матеріальне стимулювання і разом з тим — стабільніше соціальне становище сільських трудівників .
Однак втілення згаданих заходів не завжди давало позитивні результати . Перевірки , проведені органами контролю , показали : у багатьох колгоспах Вінницької , Кіровоградської , Миколаївської , Одеської , Ровенської , Харківської та інших областей взагалі не було створено грошових фондів для щомісячного авансування колгоспників . В інших господарствах засоби зі спеціальних рахунків на оплату праці колгоспників часто використовувалися не за призначенням : ці кошти йшли на оплату сільгоспподатку , страхових платежів , придбання лотерейних білетів , передплату на газети і журнали тощо . У ряді колгоспів значна частина засобів , передбачених на авансування працівників , використовувалась на купівлю автомашин , запчастин , худоби тощо .
Професор В . Баран справедливо звертає увагу ще на одну обставину . За часів М . Хрущова склалася практика , коли плани державних заготівель продукції колгоспів систематично коригувалися , часто необґрунтовано збільшувалися . Ставилось завдання будь-що прискорити розвиток аграрного сектору , якнайшвидше « наздогнати і перегнати » США . В результаті фонд оплати праці скорочувався , що виявлялося у зменшенні видачі на трудодні важливих продуктів харчування . Так , у 1963 р . грошова оплата трудодня порівняно з 1953 р . зросла у 3,6 раза , в той час як натуральна частина оплати зменшилася : зерном — на 39 %, овочами і картоплею — на 38 % 15 .
« Жити було дуже важко , — згадувала колгоспниця А . Чемерисюк із с . Єлешівка Хмельницької області . — Роботи дуже багато , потрібно було ще слідкувати за власним присадибним господарством . Панував дух нужди . Але всі жили світлим майбутнім , на нього надіялись . Була страшенна гонка . Інколи доводилося здавати своє молоко і м ’ ясо . Стало жити ще важче » 16 .
Повільно , але зростали обсяг торгівлі і грошовий обіг на селі . Здійснювалися заходи і щодо забезпечення житлом колгоспників , упорядкуванню сільських населених пунктів . Хоча у більшості сіл комунальних вигод не було . Так , станом на 1965 р . в Україні електрифіковано було всього 60 % дворів колгоспників , газифіковано — 2 %, центральним опаленням забезпечено 4 %, а гарячим водопостачанням — 0,3 %. Найпоширенішим атрибутом сільських осель були гасові лампи , печі , дерев ’ яні лави . Зведене самотужки житло було , як правило , простим , позбавленим будь-якого архітектурного оформлення .
Великою подією сільського буття стала паспортизація селян . Сільські мешканці одержали нарешті паспорти , яких вони не мали з часу введення в
15