14 Віктор Даниленко
Поступово почали долатися дискримінація й нужденне становище колгоспного селянства, яке довгі роки перебувало під непосильним державним гнітом. Було зроблено спробу подолати « залишковий принцип » оплати праці колгоспників, який утвердився ще в часи колективізації, коли основна частина заробленого видавалася після закінчення господарського року. Така практика не створювала стимулів для підвищення продуктивності праці і згубно позначалася на рівні матеріального життя колгоспників. Нерідко траплялося, що у колгоспів у кінці року не залишалося ресурсів для розподілу за трудоднями. Тож у середині 1950-х рр. окремі колгоспи почали переходити до іншої системи розподілу доходів: щомісячного авансування працівників колективних господарств. Частина колгоспів, економічно найміцніших, запровадила гарантовану оплату трудодня, інша— гарантовану оплату грошима без нарахування трудоднів.
Грошове і натуральне авансування колгоспників було нерегулярним і спочатку поширювалося здебільшого на тих, хто займався вирощуванням технічних культур. У директивах ХХ з’ їзду КПРС по шостому п’ ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР усім колгоспам рекомендувалося широко застосовувати щомісячне авансування колгоспників, як важливий стимул підвищення продуктивності праці. У березні 1956 р. була прийнята постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР « Про щомісячне авансування колгоспників і додаткову оплату праці в колгоспах », відповідно до якої господарства за рішенням загальних зборів могли видавати членам артілі щомісячно протягом року авансом на трудодні не менш як 25 % грошових доходів, фактично одержаних з усіх галузей громадського господарства, і 50 % грошових засобів, що надходили у вигляді авансів з контрактації, закупок та обов’ язкових поставок сільськогосподарської продукції 14.
Українські колгоспи скористалися відкритими можливостями і уже в другій половині 1956 р. 61 % їх здійснював регулярне авансування. У 1958 р. грошові фонди для авансування мали більш як 80 % колгоспів республіки, 4 %, а це понад 500 господарств, запровадили гарантовану оплату трудодня. Фонди для гарантованої, тобто незалежної від підсумків господарського року, оплати праці створювалися при необхідності за допомогою держави. Виросли натуральні і грошові прибутки селян. У 1958 р. були відмінені обов’ язкові поставки продовольства із особистих підсобних господарств. Із введенням щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою. У 1960 р. її середньомісячний розмір становив 24,3 крб., або близько 45 % загальної оплати трудодня.
У червні 1963 р. в Україні була прийнята партійно-урядова постанова, що давала змогу Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів УРСР запровадити, як експеримент, у колгоспах