14 Віктор Даниленко
Поступово почали долатися дискримінація й нужденне становище колгоспного селянства , яке довгі роки перебувало під непосильним державним гнітом . Було зроблено спробу подолати « залишковий принцип » оплати праці колгоспників , який утвердився ще в часи колективізації , коли основна частина заробленого видавалася після закінчення господарського року . Така практика не створювала стимулів для підвищення продуктивності праці і згубно позначалася на рівні матеріального життя колгоспників . Нерідко траплялося , що у колгоспів у кінці року не залишалося ресурсів для розподілу за трудоднями . Тож у середині 1950-х рр . окремі колгоспи почали переходити до іншої системи розподілу доходів : щомісячного авансування працівників колективних господарств . Частина колгоспів , економічно найміцніших , запровадила гарантовану оплату трудодня , інша — гарантовану оплату грошима без нарахування трудоднів .
Грошове і натуральне авансування колгоспників було нерегулярним і спочатку поширювалося здебільшого на тих , хто займався вирощуванням технічних культур . У директивах ХХ з ’ їзду КПРС по шостому п ’ ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР усім колгоспам рекомендувалося широко застосовувати щомісячне авансування колгоспників , як важливий стимул підвищення продуктивності праці . У березні 1956 р . була прийнята постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР « Про щомісячне авансування колгоспників і додаткову оплату праці в колгоспах », відповідно до якої господарства за рішенням загальних зборів могли видавати членам артілі щомісячно протягом року авансом на трудодні не менш як 25 % грошових доходів , фактично одержаних з усіх галузей громадського господарства , і 50 % грошових засобів , що надходили у вигляді авансів з контрактації , закупок та обов ’ язкових поставок сільськогосподарської продукції 14 .
Українські колгоспи скористалися відкритими можливостями і уже в другій половині 1956 р . 61 % їх здійснював регулярне авансування . У 1958 р . грошові фонди для авансування мали більш як 80 % колгоспів республіки , 4 %, а це понад 500 господарств , запровадили гарантовану оплату трудодня . Фонди для гарантованої , тобто незалежної від підсумків господарського року , оплати праці створювалися при необхідності за допомогою держави . Виросли натуральні і грошові прибутки селян . У 1958 р . були відмінені обов ’ язкові поставки продовольства із особистих підсобних господарств . Із введенням щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою . У 1960 р . її середньомісячний розмір становив 24,3 крб ., або близько 45 % загальної оплати трудодня .
У червні 1963 р . в Україні була прийнята партійно-урядова постанова , що давала змогу Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів УРСР запровадити , як експеримент , у колгоспах