Спроби « соціалізації » радянської економіки в роки хрущовської « відлиги »( 1955 – 1965 рр.)
реальне досягнення соціальної політики М. Хрущова, один із важливих чинників соціального оптимізму, що поширився серед населення в другій половині 50-х років.
Заохочення ініціативи громадян самостійно розв’ язувати житлову проблему, яке мало місце уже в згаданій постанові 1957 р., знайшло свій розвиток у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1 червня 1962 р. « Про індивідуальне і кооперативне житлове будівництво ». В ній визначалися обсяги житлово-кооперативного будівництва і доручалося будівельному банку СРСР надавати житлово-будівельним кооперативам кредит на будівництво в розмірі 60 % вартості будинків на 10 – 15 років за умови внесення кооперативами в банк власних коштів в обсязі 40 % вартості будинків. Плановим органам доручалося забезпечити виділення ЖБК матеріалів і обладнання, а відповідним Радам— виділяти земельні ділянки. 19 листопада 1964 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову « Про подальший розвиток кооперативного руху », якою для ЖБК встановлювалася процентна ставка за користування кредитом у розмірі 0,5 %. ЖБК став для багатьох громадян країни реальною можливістю поліпшити свої житлові умови.
Зміна міжнародної обстановки, досягнення, на думку радянського керівництва паритету у військовому протистоянні з капіталістичним світом, давали можливість скоротити і збройні сили і їх фінансування, що створювало умови для більш активної і дієвої соціальної політики. Водночас пошуки додаткових коштів для цієї сфери в кінцевому підсумку, як і раніше, замикалися на власному населенні. У 1957 р. було вирішено відтермінувати на 20 років погашення позик, випущених до 1957 р. А з 1958 р. через зростаючі виплати в рахунок погашення державного боргу за позиками їх випуск був припинений.
В роки хрущовської « відлиги » суттєво змінився трудовий потенціал і України, і всього СРСР. Щорічно збільшувалася кількість робітників і службовців. Високим був рівень зайнятості населення. Відбувалися масові переміщення людей, інтенсифікувалися міжреспубліканські міграції. Помітно зростав культурно-технічний рівень працюючих. З 1 вересня 1956 р. була відмінена плата за навчання в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Вже до 1959 р. чисельність інтелігенції в СРСР порівняно з 1939 р. збільшилася більше, ніж у 2,3 рази, тоді як загальна кількість населення за цей же період зросла всього на 22 % 11. В невиробничих галузях України( освіта, охорона здоров’ я, мистецтво, наука та ін.) у 1960 р. працювало 2,9 млн. осіб, а в 1965 р.— 3,8 млн. осіб 12. Основна частина трудових ресурсів( понад 80 % зайнятого населення республіки) використовувалась у галузях матеріального виробництва, переважно у промисловості і будівництві. В сільському господарстві України у 1965 р. було зайнято 8,7 млн. осіб, що на 7,4 % менше, ніж у 1960 р. 13
13