168 Мирослава Смольніцька
Аналізуючи численні довідки в ЦК КП( б) У про роботу серед жінок, можемо зробити висновок, що в суспільстві сформувалася категорія жінок, які свою життєву стратегію поведінки обирали у формі активної реалізації у сферах, які раніше були для них закритими. Причому, щоб вижити і досягти певних вершин необхідно було стати успішною за рахунок важкої праці, участі в громадському житті. Жіноцтво проявляло активність у всіх виробничих сферах: у відбудові народного господарства і виробничому навчанні; у боротьбі за виконання п’ ятирічки в чотири роки; у відновленні роботи в колгоспах і їх створенні в західних областях України; участі в численних неоплачуваних громадських роботах( в т. ч. благоустрої населених пунктів, ремонті шкіл, клубів, робітничих їдалень, гуртожитків, дитячих установ, в організації допомоги дітям-сиротам, в проведенні господарських і політичних кампаній) та ін.
Образ радянської жінки як соратника чоловіка у щоденній соціалістичній « боротьбі »( за виробничий план, за порядок на вулицях міста, за перемогу у соцзмаганнях), поступово із предмету гордості трансформувався в щоденну практику. І в 1960-х роках жінка і без закличного подвигу нарівні з чоловіками працювала на виробництві. Саме ця рівність ввійшла в ціннісні орієнтації радянських жінок 22.
Щоб не виглядало голослівним твердження про рівноправність жінок у всіх сферах, в тому числі в партійному і державному керівництві на місця неодноразово надходили вказівки про формування жіночого партійного активу, збільшення складу жінок в органах державної влади. Проте ці вказівки не завжди бралися місцевим керівництвом до уваги. Чергові звіти знову і знову показували явну диспропорцію чоловіків і жінок у такій сфері, як управлінська діяльність.
Невідповідність між пропагандою і практикою явно проглядалася з щоденних реалій повсякденного життя населення. Найбільш яскраво це можемо спостерігати у перше післявоєнне десятиріччя.
Все радянське суспільство раділо закінченню війни і перемозі у Другій світовій війні. Перехід на мирне будівництво супроводжувався могутнім трудовим піднесенням, скрізь на місцях люди з ентузіазмом включалися у мирне виробництво, про що свідчать численні інформаційні довідки в ЦК КП( б) У з областей. Разом з тим мали місце висловлювання, що не сприяли піднесенню авторитету держави, оскільки люди втомилися від війни і від необхідності підпорядковувати своє життя потребам державної системи.
В суспільстві активно обговорювало питання: про припинення дії карткової системи, про повернення спричинених війною збитків, про необхідність зменшення темпів роботи, про бажання працювати не за бронею, а там, де хто хоче і кому де вигідно, про потребу вільного продажу