136 Петро Бондарчук
чини Ангелів, їх обителі й розмірковує про Божественні Писання. І все це він робить під час молитви, примушуючи душу до любові Божої, ллючи інколи й сльози. Йому здається, що він отримує втіху від благодаті Божої. Якщо такий буде проводити життя у безмовності, то впаде в несамовитість розуму. Якщо ж він і не дійде до такої крайності, то йому все ж неможливо здобути чесноти і безпристрасність. Деякі з таких впадають у біснування і в безумстві ходять у спокусі, бачачи світло тілесними очима, відчуваючи пахощі, чуючи голоси і бачачи“ одкровення”» 61. Архимандрит Лазар писав: « Людина, яка перебуває у стані спокушення, вважає себе гідною і такою, що досягнула особливих плодів духовної досконалості, підтвердженням чого слугують усілякі“ знамення”, тобто сни, голоси, видіння наяву » 62. Ці слова відображали загальну думку отців православної традиції 63.
У « Настольной книге священнослужителя » стверджувалося: « Людина, яка перебуває у стані спокушення, уявляє себе такою, що досягнула особливих здобутків духовної досконалості, підтвердженням чого слугують для неї всілякі знамення: сни, голоси, видіння наяву... Священику найчастіше доводиться мати справу з такими хворобливими явищами під час сповіді жінок, схильних до істерії » 64. На повідомлення про таких « богообраних » людей нерідко можна натрапити у звітах Ради у справах релігій та інших органів, які контролювали релігійну сферу. Інколи вони видавали себе за « юродивих ». Приміром, у першій половині 1960-х рр. Києвом ходив обвішаний іконами « юродивий » Василь, який вважав себе святим. Кілька разів він бив людей своєю палицею, однак через те, що його визнали психічно хворим, органи міліції відпускали його. Біля Володимирського собору в цей період гуртувалося ще декілька « юродивих » 65. У довідці уповноваженого Ради у справах РПЦ у Сталінській області К. Черноморченка від 18 листопада 1957 року згадувалася жінка, яка називала себе « земною божою матір’ ю ». І такі випадки були непоодинокі.
Найкритичніше з усіх релігійних течій до індивідуального релігійного досвіду ставилася РПЦ, не приймаючи різні психічні відчуття, візіонерство як справжні релігійні переживання. Значно ліберальнішою була РКЦ. Серед протестантів, що належали до релігійних течій закритого типу, особливо п’ ятидесятників, критична позиція виявлялася рідше, і часто звичайне нагнітання емоцій підносилося як « сходження Святого Духа ». На це впливала самоізоляція багатьох протестантських громад у 1940 – 1980-х роках внаслідок їх переслідування владою; будь-які вияви чогось незвичайного сприймалися як комунікація з Богом.
Галюцинації інколи могли бути нав’ язані під час колективних зібрань, коли багато людей одночасно перебували в особливому психічному стані внаслідок здійснення різних екстатичних релігійних актів. Достатньо було лише натякнути, сказати слово тощо.