132 Петро Бондарчук
Проте практика екстатичних форм культу могла провокувати психічні та нервові захворювання у людей, що схильні до них. Радянський дослідник Ф. Гаркавенко вказував, що серед п’ ятидесятників частіше, ніж в інших релігійних організаціях, зустрічаються люди з психічними відхиленнями на релігійному ґрунті. Він зазначав: «“ Явління” святих, ангелів, апостолів, святого духа, Христа— не завжди простий обман і шахрайство. В ряді випадків це марення віруючих, які захворіли в секті на галюцинації » 46. Очевидно, що автор дещо перебільшував негативний вплив громад. До них часто вступали люди, які вже мали великі психологічні проблеми, а неконтрольовані екстази « розхитували » нестабільну психіку.
На думку низки дослідників, екстази формувалися не лише як релігійна форма, тобто стан, пережитий внаслідок комунікації з надприродним, божественним, а й як стан, обумовлений також соціокультурним середовищем( зокрема під впливом релігійної групи), фізіологічними і психологічними особливостями людини. Для підтвердження важливої ролі соціально-культурних факторів у формуванні релігійного екстазу розглянемо поведінку п’ ятидесятників. Хоч вони стверджують, що їхні екстатичні стани виникають спонтанно, це твердження можна піддати сумніву. Американський психолог А. Олланд вказував, що екстатичні стани в досліджуваних ним п’ ятидесятників не були спонтанними, такими, що виникають лише в межах індивідуальної психіки. Важливу роль у їх формуванні відігравав процес « навчання », тобто залучення неофітів до вірувань та емоційних стереотипів, які практикувалися в громаді. Схожу думку висловив і американський психолог В. Хайн: « Ми бачили, що переважна більшість п’ ятидесятників, які практикували глосолалію, отримали цей дар під впливом релігійної групи, як частину ширшої сукупності зразків поведінки й ідеологічних формул » 47. Пізніше, наодинці у віруючого міг включитися той механізм, який був задіяний у процесі колективного богослужіння.
Це також стосується різних форм релігійного досвіду, про що неодноразово казали віруючі науковцям, які здійснювали соціологічні дослідження в 1960 – 1980-х роках. Один із баптистів стверджував: « Спільна молитва сильніша. Там, де двоє чи троє збираються у славу божу, там його дух з нами. Звичайно, дух божий присутній і тоді, коли молишся один. Але в громаді віруючі запалюються сильніше » 48. Такими висловлюваннями про переваги спільної молитви була насичена баптистська література.
Фізіологічний фактор давався взнаки у формуванні релігійного досвіду в небагатьох людей. Що ж стосується психологічного, то він переважав серед прибічників тих течій, які практикували медитативні практики( сюди ми віднесемо не лише орієнталістські психотехніки, а й уже згадувані раніше православні та католицькі). Останні дві у 1940 – 1980-х роках практикувало дуже обмежене коло віруючих, переважно ченці чи священнослужителі. І, звісно,