130 Петро Бондарчук
притаманним лише п’ ятидесятництву. Їх практикували і практикують віруючі низки релігійних напрямів індуїзму, ісламу та інших релігій.
Західні віруючі та дослідники, які не вірили в божественне походження глосолалії, але намагалися неупереджено зрозуміти, по-різному її оцінювали, зокрема: « Глосолалія сама по собі є не що інше, як психологічний феномен, і не несе в собі нічого поганого. Вона перетворюється на псевдовчення, коли цей досвід приписується Богу, називається чудодійним даром і практикується як релігійна вправа » 39; « притягальна сила руху глосолалії серед сучасних інтелектуалів полягає в неусвідомленій потребі кожної людини вирішити свої внутрішні конфлікти, позбутися почуття неадекватності і провини » 40.
Таке розуміння зводило глосолалію до винятково психічного феномена. Як автоматичне, спонтанне говоріння вона, отже, була подібна до інших спонтанних дій( спонтанне письмо, малювання, рухи, візуалізація тощо), які нерідко використовуються на Заході з психотерапевтичною метою 41. Автоматичні дії поширені й в орієнталістських духовно-оздоровчих практиках 42, хоча тут часто їх виконавець виступав у ролі безпристрасного спостерігача. Водночас глосолалії, очевидно, містять певний духовний потенціал, адже виводять людину поза межі свідомості, нерідко в глибинні трансперсональні стани. Відтак п’ ятидесятники, порівняно з віруючими інших протестантських течій, налаштованими переважно раціонально щодо релігійного життя, мали більше можливостей для переживання релігійного досвіду. Проте в цьому була й своя небезпека: такі практики у поєднанні з емоційною релігійною напругою, різноманітними релігійними сподіваннями могли стимулювати й псевдорелігійні вияви, наприклад, галюцинації абощо.
Очікування окремих віруючих на « сходження Святого Духа » не завжди реалізовувалися. П. Кирилюк із Сімферополя( колишня п’ ятидесятниця) так згадувала про своє невдале « хрещення Святим Духом »: процедура відбувалася у невеликій кімнаті із заштореними вікнами, заповненій віруючими. За командою пресвітера усі впали на коліна. П. Кирилюк оточили « пророки » й « пророчиці », які голосно кричали « іншомовами ». Потім вони піднесли догори руки і сказали Парасковії, аби вона молила Бога, просила його своїм криком і сльозами хрестити її Святим Духом, що вона й робила. Жінки, які оточували її, розпустили волосся, тряслися й билися об підлогу. Парасковія робила те саме, проте не відчувала сходження Святого Духа. Потім пресвітер дав знак зробити перерву. Після неї усе повторилося— всі кричали, тряслися. Парасковія відчула себе зле й схотіла припинити цю процедуру. Пресвітер сказав їй, щоб вона три дні постила( без їжі й води) і слізно молилася, не жаліючи своїх колін. Проте Святий Дух усе одно не сходив. « Пророчиці », що відвідали її, почали молитися словами « шту-ту-ту », « те-те-те-те », « кримти-кринти, кринти-кримти » тощо й наказали їй