102 Наталія Хоменко
у великому залі, нас зібрали, поінформували про особистість Сталіна. ХХ з’ їзд на мене мав колосальний вплив і перевернув світогляд » 16. Образ Й. Сталіна був невід’ ємною частиною повсякдення більшості, і тому не дивно, що його смерть прирівнялася практично до особистої трагедії.
Поряд з обожнюванням Й. Сталіна в студентському середовищі ще за життя вождя побутувало і скептичне ставлення до його діяльності. Прикладом може слугувати поведінка активного на той час комсомольця, секретаря комітету комсомолу Сталінського( Донецького) державного педагогічного інституту, студента 1950-х рр. І. Дзюби. Атмосфера страху не так укорінилася у свідомості населення східного регіону( здебільшого росіян), адже там, на думку вищого партійного керівництва, « український буржуазний націоналізм », з яким в центрі велася боротьба, не мав ґрунту для розвитку та поширення, і це дещо « приспало » пильність радянського режиму, тому деякі студенти дозволяли собі різні « крамольні » для того часу висловлювання. Наприклад, І. Дзюба та його друзі ще за життя Сталіна розповідали про нього анекдоти, кепкували з газетних штампів про нього тощо. Наприклад, вислів з « Соціалістичного Донбасу »: « Йосиф Віссаріонович повідомив радянському народу … » вони перефразовували: « Йосиф Віссаріонович втімяшив радянському народу »; « Йосиф Віссаріонович цикнув радянському народу » тощо 17.
Вже 1952 р. у І. Дзюби з’ явилися сумніви щодо відповідності реального життя до теоретичних положень соціалізму. В день відкриття ХІХ з’ їзду КПРС на комсомольській конференції інституту І. Дзюба зробив звітну доповідь, в якій засудив « за безладдя і неподобство » діяльність парторганізації, парторгів, директора інституту, яка не відповідала радянському способу життя. Більшість студентів підтримала його оплесками, а шоковане начальство оголосило перерву. Все ж після тривалого розбору цього інциденту на рівні комсомольських та партійних комітетів хлопцеві все ж дали можливість завершити навчання у ВНЗ. На думку І. Дзюби, ця історія для нього могла б закінчитися погано, якби не помер Сталін. Проте автор спогадів додавав: «… Коли він помер( авт.— Й. Сталін), це було велике горе. Пригадую: 6-година ранку, коли повідомили по радіо,— і в один момент увесь гуртожиток здригнувся від плачу. Такий всенародний рев разом піднявся, що задрижали стіни гуртожитку. Всі плакали, і я плакав …» 18.
Отож, у першій половині 1950-х рр., коли більшість студентської молоді сприймала життя таким, яким його зображала ідеологічна пропаганда, серед окремих радянських студентів спостерігався скепсис щодо діяльності партії та комсомолу, що знаменувало неоднозначність у оцінках ними майбутньої закритої доповіді М. Хрущова.
З її текстом 1956 р. спочатку було ознайомлено всі партійні осередки трудових колективів, а згодом і все населення, в тому числі і студентів