Реакція студентської молоді на викриття культу особи Сталіна
101
приблизно до однієї вікової групи, народженої 1932 – 1941 рр., її дитинство припало на воєнний та повоєнний період, і тому саме вона була вихована у класичних традиціях сталінізму. Це покоління входило у життя( в школу, вищий навчальний заклад, виробництво) із словами: « Дякуємо товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!», всі заклади та інститути працювали на закріплення засвоєного з раннього дитинства почуття вдячності— до Сталіна, до партії 10. Цей ракурс дитинства радянського повсякдення пригадувала Н. Світлична. Її улюблена вчителька української мови, майже кожен урок закінчувала « здравницею мудрому вчителеві та вождеві » 11. Радянська ідеологія була невід’ ємною частиною свідомості цього покоління. Й. Сталіна ототожнювали ледве не з Богом,— принаймні чимось недосяжним, наймудрішим і найріднішим.
Щоб краще уявити цей феномен, слід звернутися до спогадів та усних свідчень, які описують саме реакцію на його смерть 5 березня 1953 р. М. Котляр, студент 1950-х рр. Київського державного університету( далі— КДУ), згадував, що смерть Сталіна для нього стала особистим горем: «… Мені було дуже боляче. Всі вийшли у двір, були увімкнуті гучномовці, ми слухали, стоячи у снігу, без шапок, багато хлопців плакало, причому плакали ті, хто воювали » 12. В. Андрушко, який навчався тоді на третьому курсі Чернівецького університету, про згадану подію писав: « Повідомлення про смерть тирана зустріли таким плачем, що я аж не повірив своїм очам та вухам. Якась дівчина істерично вигукнула:“ Краще б я померла, чим до цього дожила!”» 13. « Моє навчання в університеті почалося в …— рік смерти Сталіна. Цю подію я сприйняла як особисту та всенародну трагедію. Я була тоді довірливим підлітком …»,— писала майбутня шестидесятниця Н. Світлична( 1953— 1958 рр. вона навчалася на філологічному факультеті Харківського університету) 14. Така реакція була характерною та типовою для переважної більшості студентської молоді того часу.
Смерть вождя для більшості молоді стала емоційним потрясінням. Їм, як і практично всьому населенню СРСР, було важко уявити подальше життя без Й. Сталіна, який був для них гарантом стабільності та миру. На питання створеної автором даної статті анкети « Як ви відреагували на доповідь М. Хрущова про розвінчання культу особи на ХХ з’ їзді КПРС 1956 р.?», респонденти, які 1953 р. ще навчалися в школі, насамперед звертаються до спогадів про його смерть, а потім вже дають відповідь на конкретно поставлене питання 15. Так, наприклад, В. Горбик, голова учнівського комітету в 1953 р., спочатку пригадав події, пов’ язані з смертю генсека, зокрема, як на шкільних зборах він сказав присутнім: «… Якщо раніше двійка була просто погано, то зараз— злочин. Для нас то була трагедія », а згодом продовжив оповідь про розвінчання Й. Сталіна( 1954 р. він став студентом історико-філософського факультету КДУ): « Я пам’ ятаю ті збори