10 Віктор Даниленко
Партійно-державним керівництвом було вжито заходів для ліквідації, як вважалося, несправедливого і соціально небезпечного для влади розриву, який склався між високо- і низькооплачуваними групами населення. Визначивши курс на стабілізацію цін, держава направляла додаткові ресурси на підвищення заробітної плати окремим категоріям працівників. При цьому прагнули дотримуватись принципу: підвищення зарплати низькооплачуваним працівникам, упорядкування оплати середньооплачуваним, збереження прибутків високооплачуваним
З 1 січня 1957 р. в СРСР була підвищена заробітна плата низькооплачуваним робітникам і службовцям. Ті з них, які були зайняті безпосередньо на промислових підприємствах стали отримувати 300 – 350 крб. за місяць, а в сільській місцевості— не менше 270 крб. на місяць. В наступні роки більшість працівників було переведено на скорочений шести і семигодинний робочий день. Для збереження на підприємствах кадрового складу робітників і службовців, заохочення їхньої постійної праці на одному місці в законодавство була введена така норма як « безперервний трудовий стаж ». ЇЇ дотримання передбачало певні пільги. З січня 1958 р. перестали брати податок з неодружених, одиноких та малосімейних громадян. Через кілька років був прийнятий закон про відміну податків із заробітної плати робітників і службовців. Зростання заробітної плати, збільшення доходів робітників і службовців активізувало споживчий попит, давало поштовх до подальшого розвитку легкої і харчової промисловості.
Значні зміни розпочалися у сфері пенсійного забезпечення населення. 14 липня 1956 р. Верховна Рада СРСР прийняла новий закон про пенсії, який вступив у силу з 1 жовтня 1956 р. Відповідно до нього було розширено коло осіб, які мали право на пенсію, підвищено її розміри. Було введено пенсію за неповного стажу, встановлено мінімальні та максимальні пенсії у фіксованих розмірах. Законом установлювався досить високий рівень мінімальної пенсії за віком— 300 крб. на місяць. Середньомісячна зарплата робітників і службовців у промисловості у 1950 р. складала 508 крб., у народній освіті— 689 8. Відповідно до закону, всім, хто отримував зарплату до 350 крб. у місяць пенсії призначалися у повному обсязі ставки, але не менше 300 крб. Іншим встановлювався відповідний коефіцієнт. Тим, хто отримував зарплату від 350 до 500 крб. за місяць пенсія встановлювалася у розмірі 90 % від ставки, від 500 до 600 крб. на місяць— 80 %, від 600 до 800 крб.— 70 %, від 800 до 1000 крб.— 60 %, з оплатою 1000 крб. і більше— 55 % від заробітної плати, однак не вище максимального розміру пенсії— 1200 крб. Робітники і службовці, які були зв’ язані з сільським господарством і мешкали постійно у сільській місцевості, також отримали право на пенсійне забезпечення, але в розмірі 85 % від встановлених норм для міських працівників. Середній розмір пенсії за старістю після введення