10 Віктор Даниленко
Партійно-державним керівництвом було вжито заходів для ліквідації , як вважалося , несправедливого і соціально небезпечного для влади розриву , який склався між високо- і низькооплачуваними групами населення . Визначивши курс на стабілізацію цін , держава направляла додаткові ресурси на підвищення заробітної плати окремим категоріям працівників . При цьому прагнули дотримуватись принципу : підвищення зарплати низькооплачуваним працівникам , упорядкування оплати середньооплачуваним , збереження прибутків високооплачуваним
З 1 січня 1957 р . в СРСР була підвищена заробітна плата низькооплачуваним робітникам і службовцям . Ті з них , які були зайняті безпосередньо на промислових підприємствах стали отримувати 300 – 350 крб . за місяць , а в сільській місцевості — не менше 270 крб . на місяць . В наступні роки більшість працівників було переведено на скорочений шести і семигодинний робочий день . Для збереження на підприємствах кадрового складу робітників і службовців , заохочення їхньої постійної праці на одному місці в законодавство була введена така норма як « безперервний трудовий стаж ». ЇЇ дотримання передбачало певні пільги . З січня 1958 р . перестали брати податок з неодружених , одиноких та малосімейних громадян . Через кілька років був прийнятий закон про відміну податків із заробітної плати робітників і службовців . Зростання заробітної плати , збільшення доходів робітників і службовців активізувало споживчий попит , давало поштовх до подальшого розвитку легкої і харчової промисловості .
Значні зміни розпочалися у сфері пенсійного забезпечення населення . 14 липня 1956 р . Верховна Рада СРСР прийняла новий закон про пенсії , який вступив у силу з 1 жовтня 1956 р . Відповідно до нього було розширено коло осіб , які мали право на пенсію , підвищено її розміри . Було введено пенсію за неповного стажу , встановлено мінімальні та максимальні пенсії у фіксованих розмірах . Законом установлювався досить високий рівень мінімальної пенсії за віком — 300 крб . на місяць . Середньомісячна зарплата робітників і службовців у промисловості у 1950 р . складала 508 крб ., у народній освіті — 689 8 . Відповідно до закону , всім , хто отримував зарплату до 350 крб . у місяць пенсії призначалися у повному обсязі ставки , але не менше 300 крб . Іншим встановлювався відповідний коефіцієнт . Тим , хто отримував зарплату від 350 до 500 крб . за місяць пенсія встановлювалася у розмірі 90 % від ставки , від 500 до 600 крб . на місяць — 80 %, від 600 до 800 крб . — 70 %, від 800 до 1000 крб . — 60 %, з оплатою 1000 крб . і більше — 55 % від заробітної плати , однак не вище максимального розміру пенсії — 1200 крб . Робітники і службовці , які були зв ’ язані з сільським господарством і мешкали постійно у сільській місцевості , також отримали право на пенсійне забезпечення , але в розмірі 85 % від встановлених норм для міських працівників . Середній розмір пенсії за старістю після введення