Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 98
Частина перша. Франко та його часи
які чітко і виразно заявили про свою українську ідентичність. Навернення
в українство вони пережили, коли навчалися у гімназіях та університетах,
а тому їхня діяльність найшла вираз у творенні мережі українофільських
студентських громад. У Дрогобицькій гімназії таку громаду заснували ще
1864 р., але проіснувала вона недовго 73 . Принаймні її вже не було тоді, коли
там учився Франко.
У 1870-х роках такі громади ще існували у Бережанах, Тернополі,
Львові й у Станиславові. У самому ж Дрогобичі серед руської інтеліґенції
національного життя не було майже ніякого 74 . Навесні 1875 р. народо
вецький студентський гурток «Дружній лихвар» звернувся до Франка з
проханням «зав’язати в Дрогобичі між молоддю громаду, які є по інших
місцях» [48: 17]. Із цього нічого не вийшло. Про причини невдачі написав
у своїх спогадах галицький український письменник, а на той час – учень
Самбірської гімназії і член місцевого кружка Андрій Чайковський. Якось
він разом зі своїми товаришами приїхав у гості до Дрогобича. Їх вразило
життя дрогобицьких студентів: п’ють, гуляють, залицяються, деякі навіть
до жінок своїх учителів. Зустрівшись із Франком, Чайковський запитав,
чому у Дрогобичі нічого не вдається зорганізувати, й почув: «Та з ким? Хіба
не знаєш тутешніх студентів? Коби шинок та чарка, а поза тим нічого...» 75 .
У листі до Щасного Сельського (квітень 1875 р.) Франко писав, що на всю
Дрогобицьку гімназію разом із ним було всього троє студентів, цікавих до
русько-українських справ [48: 17] – надто мало, щоб творити гурток 76 .
Невизначеність молодого Франка у питаннях національної ідентичности
у тогочасній Галичині була не відхиленням від норми, а радше самою
нормою. Його власні хитання відображали невизначеність та опортунізм
його середовища. Багато діячів тогочасного руського табору уникало
чіткого національного вибору. Вони працювали, особливо на низовому рівні,
і в русофільських, і в українофільських організаціях, не роблячи суттєвої
різниці між одними і д ругими 77 . Вони погоджувалися між собою щодо того,
що не є поляками, і досить рішуче опиралися польському асиміляційному
тискові (навіть якщо говорили між собою по-польськи) – але не знали або
не хотіли знати, чи є вони українцями або росіянами: обидві національні
ідентичності вміщалися у загальне і досить розмите поняття «руськости».
Воно було тим зручніше, що не вступало у конфлікт із вищою лояльністю до
Габсбурзької монархії, а тому не створювало загрози життєвій кар’єрі.
Кілька років по тому, у вересні 1878 р., переживши навернення на укра
їнофільство й соціялізм, Франко написав серію оповідань під назвою «Ру
тенці». У предмові до них Франко спробував охарактеризувати рутенців «як
98