Частина перша. Франко та його часи
йшлося про вибір між русофільською й українофільською орієнтаціями. Найопукліше це простежується у нестійкості правопису його ранніх творів. Традиційно галицько-руську літературу писано й друковано етимологічним правописом, де написання слів відображало не сучасне їх звучання, а те, яке вони мали набагато раніше, у період панування церковнослов’ янської мови. Українофільська орієнтація пропонувала натомість « фонетичний » правопис, суть якого зводилася до принципу « пиши, як чуєш, читай, як бачиш ». Боротьба між прихильниками двох правописних систем була в центрі суперечок у середовищі галицько-руської інтеліґенції у 1860 – 1880 рр. Більшість греко-католицьких священиків обстоювало етимологією через звичку до церковщини 65. Для свідомих патріотів важливою була також та обставина, що етимологія підкреслювала давність(« історичність ») церковнослов’ янської культури – а це в їхніх очах зрівнювало її з польською культурою. Як переконував о. Йосиф Левицький у своєму виступі при створенні руського комітету у Дрогобичі у 1848 р., « Браття наші поляки славляться тим, же мають много книг друкованих, котрих народ їх нечитає, а в нас русинів так много книг незнаходиться. Не завидимо ім того богацтва, и ми русини довольні нашими книгами и нашою літературою. Маємо ціле набоженство во стародавном русском язице, и чиж то не красна литература?» 66.
Священики-староруси у проповідях переконували селян, що слідом за новим правописом повернеться панщина( фонетика вважалася польським винаходом). Одна з тогочасних епіграм звучала так:
Не пхай, свиня, рило, Там, де святий Кирило! Йор, йори, ять викидают І в том Русь-матер убивают.
У Галичині ходив анекдот про діда-староруса, що вбив палицею свого внука-гімназиста, заставши його за читанням надрукованих фонетикою книжок 67.
Іван Верхратський заохочував учнів писати фонетикою, але тільки не в чистових зошитах. Заклик подіяв на Франка: більшість своїх літературних творів у гімназії він писав фонетикою. Карло Бандрівський згадував, як у шостому класі( 1872 – 1873) Франко провадив суперечки з учителем руської мови Михайлом Андруховичем про етимологію та фонетику, про « язичіє » « Слова » і народну мову. Дискусії проходили « так завзято, що вони обидва перебалакували звичайно цілу годину, але решта українців відносилася
96