Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 95
Розділ 4. Шкільні роки
Ґотлібовим шляхом ішло багато єврейської молоді, і впродовж де
сятиліть автономії її кількість швидко зростала 59 , тож саме вона надавала
Дрогобицькій гімназії польського характеру. Треба думати, що й у всьому
Дрогобичі польська мова запанувала завдяки швидкій асиміляції євреїв: у
1880 р. нею розмовляла майже половина (48,5%) мешканців, хоча частка
поляків (осіб римо-католицького віросповідання) була вдвічі меншою 60 .
Однак у багатших єврейських сім’ях і батьки, й діти були прихильніші до
німецької. Показово, що газета місцевих «поступових» євреїв у 1880-х
роках виходила у Дрогобичі по-німецьки 61 .
Важко встановити напевно, які процеси проходили серед руських
студентів. Біографії Франкових однокласників, а також інших відомих
русинів, випускників Дрогобицької гімназії 1870–1890-х рр. 62 засвідчують,
що чимало учнів усе-таки не підкорилися польській асиміляції 63 . Сам Франко
визнавав, що за часів його навчання у гімназії русько-польські стосунки
далекі були від того національного і конфесійного антагонізму, які вони
набрали згодом 64 . Вони проявлялися тільки в більше або менше гарячих
дискусіях про історію або літературу, причому учні-євреї у ці дискусії не
втручалися [Мозаїка: 342].
В одному випадку Франкові самому довелося стати жертвою польського
патріотизму. На уроці літератури учням загадали прокоментувати одне
місце з Міцкевічевого вірша:
W słowach tylko chęć widzim, w działaniu potęgę.
Trudniej dobrze dzień przeżyć, niż napisać księgę.
Франко насмілився твердити, що Міцкевічеве твердження хоч і красиве,
але неправдиве, принаймні однобічне, бо написати книжку таки важче, а
писане слово часом стає великим ділом – і дістав від учителя сувору догану
за спрофанування поваги до Міцкевіча. Відтак на учительському засіданні
його поведінку згадали як приклад легковаження моралі й понизили йому
оцінку з поведінки [26: 325]. Цей інцидент поклав початок його боротьбі з
культом найбільшого польського поета, яку Франко вестиме до кінця свого
життя.
У психологічному портреті Франка-гімназиста видно рису, яка ви
разно проступить у нього в дорослому віці і яку він возведе у характер
програмової настанови «против рожна перти, против хвиль плисти» [1:
54]: якщо він відчував спрямований проти нього тиск, чинив опір, але
якщо цього не було, ставав нерішучим. Франко твердо знав, що не буде
поляком і не стане польським поетом. Однак йому бракувало певности, коли
95